Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
Один з наших довірителів - житомирянин - вступав в спадщину на майно своєї матері, яка проживала в Київській області.
За життя мати володіла приватним житловим будинком і земельною ділянкою, право власності на які, як дуже часто зустрічається, не були оформлені належним чином.
Класичним випадком у таких справах виступила відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину - якраз через відсутність у спадкодавця правовстановлюючих документів на житловий будинок і земельну ділянку, оформлених відповідно до цивільного законодавства.
Згідно з правилами підсудності, позовна заява, в якій наш юрист просив визнати право власності на майно за спадкодавцем, включити його в спадкову масу і визнати право власності на наявне майно за спадкоємцем, має подаватися за місцем розташування спірного майна.
Дане правило було нами дотримано, позов був прийнятий до виробництва, було призначено судове засідання.
Судове засідання у нашій справі почалося, як не дивно в нашій країні, вчасно. Прибулі свідки з нашого боку підтверджували, що спадкодавець за життя володів і користувався земельною ділянкою, оглядалися матеріали справи, з'ясовувалися причини, за якими право власності не було зареєстровано спадкодавцем за життя, незважаючи на те, що землевідвідні документи на земельну ділянку виготовляли і видавалися, а будинок не був самовільною будовою.
На судовому засіданні був присутній представник земельного управління та місцевої адміністрації, які виступали відповідачем у цій справі. Коли суд з'ясовував позицію відповідача за позовом, ми внутрішньо вже були готові до того, що адміністрація позов не визнає, бо, в більшості випадків, всі адміністрації, без винятку, - і районні, і міські, не визнають подібні позови. Часом, в судах ведуться палкі суперечки про правові підстави такого вступу у спадок.
Дуже часто рішення судів першої інстанції оскаржуються адміністрацією в апеляційному та касаційному порядку. І це при тому, що громадяни, які володіють житловими будинками на неприватизованих земельних ділянках, дійсно, мають законне право набувати їх у власність. І законодавство, і судова практика доводять це, але не дивлячись ні на що, ще не разу жодна з адміністрацій не визнала позовні вимоги подібного роду.
Тому, заздалегідь, налаштовуючись на звичний алгоритм подібної роботи, ми підготували необхідні нормативні обгрунтування, норми права, цитати з Постанов та роз'яснень. Нами була проведена передсудова, підготовчо-роз'яснювальна робота з представниками відповідача. На наш загальний подив, багато чого з перерахованого виявилося судом, навіть, не затребуваним.
Яким же було наше здивування, коли почули відповідь адміністрації Київської області про те, що вони повністю визнають позовні вимоги і просять їх задовольнити. Крім того, прозвучада фраза: "Ми не хочемо, щоб у нас в районі були занедбані безгосподарні ділянки. І тому у нас є до позивача одне прохання - будь ласка, упорядковувати свою землю, стежте за нею, щоб Ваша ділянка не була запущеною, облагороджуйте її".
Все відбулося, як у казці, хоча, по суті, мета адміністрації і людини в даному випадку повинна збігатися: земля повинна бути оброблена, а прилегла територія району доглянута і впорядкована. Це по-людськи. Саме тоді, і тільки спільними зусиллями, буде наведено громадський порядок на території області, району, міста. Здорово, коли подібний контакт між адміністрацією та місцевими жителями складається. Громадяни, усвідомлюючи, що за ними влада добровільно визнала право власності, дійсно, будуть вести себе як власники майна - користуватися не тільки правами, але і нести по відношенню до майна певні обов'язки, розуміючи, що роблять вони це не для тієї ж адміністрації, а, в першу чергу, саме, для самих себе.
Деякі адміністрації лише зараз, у зв'язку з черговими змінами в законодавстві, стали більш лояльно ставитися до надання земельних ділянок у власність громадянам, не доводячи справи до вирішення спору про визнання права власності в судовому порядку.
Це, безумовно, велике досягнення. Але сам алгоритм оформлення неприватизованої земельної ділянки настільки важкий, що займає в деяких випадках (якщо не виходить зареєструвати право на земельну ділянку у спрощеному порядку) від півроку до декількох років. Людина, буквально, «виходжує» власну земельну ділянку, звертаючись в безліч інстанцій, у тому числі: в адміністрацію, потім до Головного управління архітектури, потім у кадастрові органи, потім знову в адміністрацію, потім в реєстраційну службу. Подібні походи, скажімо, не з дешевих.
Але на наш погляд, тільки тоді виникне у наших громадян усвідомлення, що потрібно добровільно виконувати свої обов'язки по відношенню не тільки до своєї земельної ділянки, а й до прилеглої території, коли вони зрозуміють і відчують, що органи влади реально, не на словах, визнали за ними право власності, а не пішли їм на банальну поступку в оформленні ділянки.
На превеликий жаль, на такий процес «перелому» у свідомості українців знадобляться довгі роки. Але тільки в цьому випадку право і витікаючі з нього обов'язки будуть сприяти тому, що навколо буде порядок. А хіба не до цього ми всі прагнемо?
