Братовбивчі сімейні суперечки при розділі спадщини

Всім відома історія з Біблії про Каїна та Авеля незмінно повторюється в тих чи інших варіантах через століття, через тисячоліття. «Не сторож я брату своєму», - упевнений у своїй правоті, відповів Каїн, убивши по тому рідного брата.

Справжнє, як продовження історії

На жаль, основні мотиви цивільних судових процесів, в яких мова йде про сімейні спори, не змінилися з часів Старого Завіту: заздрість, злість, жадібність і підлість, ненависть і образа. < / p>

Насправді ж, мова йде, часом, про такі майнові суперечки, де величина бажаного роздобути у власність майна набагато менша тих судових витрат, на які доводиться йти, почавши судову тяганину.

Тому, в більшості випадків, стає цілком очевидним, що реальною метою протиборчі сторони ставлять перед собою не об'єктивну розв'язку конфліктної проблеми, а незаперечне прагнення отримати перемогу за всяку ціну, хай навіть не дуже справедливо. Звичайно ж, будемо оптимістами, не всі випадки в житті однакові.

Існують і інші приклади, де люди, рідні по крові, але далекі від розуміння один одного в реальному житті, все ж намагаються знайти спільну мову і оптимальний вихід зі скрутного становища. Саме про такі протилежні судові тяжби ми і хочемо розповісти читачеві в цій статті.

Коли померла мати, успадковувати її мізерне майно повинні були два її сина, рідних брата. За життя мати була власником всього 1/4 частки старого, напіврозваленого будиночка в передмісті. Відповідно до закону, кожен з братів повинен був заявити про свої права на це майно в нотаріуса, що в перерахунку на грошову суму варто було б сущі копійки. Гарненько подумавши і прорахувавши витрати на збір необхідних документів, держмито в нотаріальній конторі і реєстраційній службі, витрати на дорогу, адже довелося б їхати до нотаріуса в районний центр за місцем відкриття спадщини, рідні брати все ж вирішили, що приймати спадщину буде абсолютно невигідно.

В кінцевому підсумку, вирішили не робити ніяких дій, собі ж дорожче. До речі скажемо, що один з братів, а це виявиться потім дуже істотним, був зареєстрований з спадкодавцем в одному житловому приміщенні, тобто проживав разом з матір'ю.

Через 10 років після смерті спадкодавця, в умовах економічної кризи, один з братів все ж задумався про те, щоб все-таки прийняти спадщину, тобто викупити решту частки у інших власників будинку, оформити у власність наявну земельну ділянку і побудувати на ній заміський котедж.

Неоформлена спадщина стала дорожчати в ціні!

За минулі роки район, де розташований будиночок, став дуже престижним, природно, і земля суттєво піднялася в ціні. Прийшов до брата з такою пропозицією. Але брат став відмовляти його від подібної затії, мотивуючи тим, що нібито всі терміни пройшли, навряд чи що хороше з прийнятого рішення може вийти. Відчувши щось нечесне, Влад звернувся до нотаріуса.

Незважаючи на те, що встановлені законом терміни для вступу в спадщину давно пройшли, нотаріус, все ж попросила принести виписку з Єдиного держреєстру прав на нерухоме майно та угод з ним на житловий будинок. І коли Влад отримав необхідну виписку, він переконався в нечесності власного брата, тому що право власності на 1/4 частки будинку зареєстровано саме на нього, причому сама реєстрація права власності відбулася всього лише рік тому.

Не станемо докладно описувати емоційний стан Влада. Природно, що терпіти подібну несправедливість він не захотів. Відновити терміни для прийняття спадщини немає ніякої можливості - про смерть матері, він, природно, знав. Крім того, абсолютно свідомо не робив ніяких дій щодо вступу в спадщину.

На відміну від нього, брат, не дивлячись на пропущений термін прийняття спадщини, вважався фактично прийнятим спадщину, тому тільки, що був зареєстрований за однією адресою з матір'ю.

У підсумку, Влад звернувся за нашою юридичною допомогою. Відповідаючи на запитання нашого юриста, Влад згадав, що на похоронах матері він взяв приналежні їй за життя книги, сімейні фотографії, листи, її щоденники.

У суді обидва брати стверджували абсолютно різне: Сергій доводив, що ніякого майна після смерті матері Влад не брав, від усього відмовився, нібито сказавши, що не потребує ні в чому.

Сусіди-свідки, відповідаючи на питання нашого адвоката, підтвердили, що сімейні фотографії, листи, книги і щоденники, які взяв наш довіритель і які зараз перебувають у залі суду, за життя матері були саме її власністю.

Представник боку Сергія протиставила нашим аргументам факт, що Влад не звертався до нотаріуса, що він пропустив усі терміни, встановлені законом для прийняття спадщини. Нашим же козирем стало те, що предметом позовної заяви не позначено відновлення строку прийняття спадщини.

В нашому випадку, мова йде про визнання факту прийняття спадщини, а це зовсім інший предмет. Тому питання звернення до нотаріуса не грає в цій справі вирішальної ролі. Крім того, Цивільний кодекс підкреслює презумпцію того, що громадянин, який скоїв певні дії, обговорені у відповідних нормах права (зокрема, вступив у володіння спадковим майном), вже вважається прийнятним спадщину.

Суд в одному зі своїх визначень підкреслив, що особа вважається фактично прийнятою спадщину, якщо вона здійснила розпорядження або вступила у володіння будь-яким майном, яке належало спадкодавцеві (це можуть бути і ті самі книги , фото та листи).

Суперечку можна було вирішити внаслідок мирової угоди між сторонами, але ...

Судовий процес був важким, атмосфера загострювалася все більше і більше. Щоб запобігти тілесному розбиранню справи між братами, за пропозицією суду, все ж була зроблена спроба вирішити суперечку мирним шляхом - склавши мирову угоду. Але Сергій не бажав давати Владу в якості компенсації більше ніж 30 000 грн.

Влад, ображений названою сумою, і вчинком рідного брата взагалі, не погодився з пропозицією адвоката вирішити проблему мирно.

Суд прийняв рішення, задовольнити позовні вимоги Влада в повному обсязі. Він став власником своєї частки у праві спільної часткової власності на спірний житловий будинок.

Причому, маючи право власності на свою частку будинку, у Влада з'являється право на оформлення у власність земельної ділянки пропорційно наявній у нього частки в будинку.

Ось вам і історія, коли рідні люди після суду розходяться в різні боки і залишаються ворогами на все життя. Здавалося б, що варто було відразу ж вирішити проблему мирно, не обманюючи один одного, поділившись порівну, як бажала б покійна мати.

Друга історія трохи відрізняється за своєю суттю, але не менш зацікавить читача, і, сподіваємось, буде повчальною для багатьох.

У Олега, який звернувся до нас за юридичною допомогою, помер батько, який давно розірвав шлюб з його матір'ю і одружився вдруге. Від повторного шлюбу був син, який народився задовго до того, як батько оформив офіційні стосунки з другою дружиною.

І за життя батько не встановив батьківство щодо другого сина. Отже, в юридичному відношенні, він не мав жодного права претендувати на відкриту спадщину. А успадковувати було що. У батька було дві трикімнатні квартири, велика дача, хороший автомобіль, внески в банках і т.д.

Друга дружина, щоб захистити свою дитину звернулася до суду із заявою про встановлення батьківства, а Олег був притягнутий як зацікавлена особа.

На превеликий подив нашого адвоката, Олег, який не мав власного житла, попросив зробити все можливе, щоб у відношенні зведеного брата було встановлено батьківство. Крім того, він підкреслив, що готовий ділитися майном батька.

Подібне благородство, дійсно, рідке в наш час. Зазвичай, юристи стикаються абсолютно з протилежними справами, коли спадкоємці прямо-таки виривають спадок один у одного. Олег, дійсно, прагнув до того, щоб було встановлено, що батько був батьком його зведеного брата, і намагався зі свого боку надати нашому адвокату в цьому всіляке сприяння. Мета довірителя - мета адвоката.

Тому батьківство через суд було встановлено швидко і без зайвих проблем.

Але надалі події розвивалися за непередбачуваною прямою. Після того, як батьківство було встановлено, мачуха Олега подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини від себе особисто і як від законного представника неповнолітньої дитини. Ось вам і "спасибі" за благородний вчинок.

В результаті чого в руках мачухи зосередилося майно від усієї спадкової маси. Олегу, якому за законом, перейшла 1/3 частка спадщини батька, мачуха стала чинити перепони в подальшому розподілі спадщини - квартирами, дачею і автомобілем. Не маючи у власності власного житла, і позбавлений з вини мачухи можливості розпоряджатися майном, Олег просто був змушений вступити з мачухою в низку судових розглядів.

Така позиція людини заслуговує не тільки поваги!

Коли він прийшов до нас на консультацію юриста вже з питанням про вселення в квартиру, власником у праві спільної часткової власності він був, ми, щиро захоплюючись його гідним вчинком, не втрималися і запитали:

- Ви не шкодуєте про те, що свого часу наполягли, щоб у судовому порядку визнати батьківство за своїм братом?

Відповідь заслуговувала реальної поваги:

- Я суджуся не зі своїм братом, а з його матір'ю. І навіть не проти неї, я відстоюю свої права. А про те, що зробив, я не шкодую. Він - мій брат, і цим все сказано!

Хочете дивуйтеся, хочете ні. Але життя непередбачувана штука. Так хотілося б, щоб в будь-якій ситуації, хай навіть дуже складній, людина ніколи не втрачала своєї гідності і не уподібнювалася тваринним інстинктам.