Що таке поручительство по-українськи?

Виконання зобов'язання може бути забезпечене (ч.1 ст.546 ЦК) неустойкою, порукою, гарантією, заставою, додержанням, завдатком і т.д. Цілий Третій параграф глави 49 ЦК дає нам опис того, що ж насправді таке порука.

Найбільш цікавим, з точки зору юристів і адвокатів, є визначення поруки, як зобов'язання відповідно до якого, поручитель (фізична або юридична особа) бере на себе обов'язок (доручається) перед кредитором виконати за основного боржника зобов'язання. Внаслідок порушення основним боржником умов основного зобов'язання, кредитор отримує право звернутися до поручителя за сатисфакцією, умови обігу та розмір якої встановлюється договором поруки, укладеним між кредитором і поручителем. Але укласти договір - справа не така вже й складна. А ось саме питання виведення поручителя з-під удару і є найбільш гострим в юридичній практиці на сьогодні.

Які ж умови припинення поруки і можливості дає нам законодавець і судова практика?

Найбільше своє поширення порука отримала в кредитних правовідносинах між банками та їх позичальниками. Банк, видаючи кредит, нехай, навіть, мінімальний, завжди перестраховується, вимагаючи від фізособи забезпечення кредиту кількома поручителями физ.особами, поручителем - юр.особою і т.д. Не складно зрозуміти, заробляє банк або втрачає, забезпечуючи виконання одного зобов'язання великою кількістю поручителів і великою сумою застави. Але з практичної точки зору, цікавим буде інше.

Захищаючи поручителя, багато юристів звертаються до суду з вимогою припинити поруку в зв'язку зі зміною зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності (ст. 559 Цивільного кодексу України). Ця ситуація можлива, якщо банк в односторонньому порядку (що раніше часто практикувалося вітчизняними фін.установами) або банк і боржник, уклали додаткову угоду про збільшення тіла кредиту, збільшення відсотків, збільшення комісії за обслуговування кредиту, збільшення терміну повернення кредиту або інших змін умов кредитного договору.

При цьому, банк не отримує ніякої згоди поручителя на укладання таких угод. Тільки в цьому випадку, суд може припинити правовідносини між банком і поручителем.

Поручитель дозволяє або дає згоду, на те, що в разі зміни кредитного договору, в слідстві чого збільшиться обсяг відповідальності, він буде відповідати за виконання боржником умов договору

Багато банків, укладаючи кредитний договір і договір поруки прописують в них, що поручитель дозволяє або дає згоду, на те, що в разі зміни кредитного договору, в слідстві чого збільшується обсяг відповідальності, він (поручитель) буде відповідати за виконання боржником умов договору в нових редакціях. Таким чином, банк переслідує єдину мету - підвести поручителя до того, щоб він відповідав як за існуючі зобов'язання, так і за ті, що будуть в майбутньому, при цьому, виключити можливість поручителя оскаржити збільшення обсягу зобов'язань і припинити поруку.

Довгий час судова практика з цього питання (чи можна поручитися на майбутнє?) була вкрай не однозначна і рішення, як в порядку цивільного судочинства, так і в порядку господарського судочинства, приймалися абсолютно протилежні.

Вся справа в тому, що чинне законодавство імперативно встановлює обов'язкову визначеність основного зобов'язання для можливості існування забезпечувального зобов'язання в контексті обсягу даного забезпечувального зобов'язання. Аналіз, прийнятих судами господарської юрисдикції рішень, дає юристам можливість бути більш-менш впевненими в тому, що господарськими судами не вітається ідея банків про «поруку на майбутнє».

На жаль, абсолютно по-іншому виглядає ситуація в судах цивільної юрисдикції. Найсумніше те, що Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (постанова № 5 Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року) остаточно «поставлена крапка» і фактично узаконено, що якщо в договорі поруки передбачена можливість зміни розмірів основного зобов'язання без дозволу поручителя і без додаткових угод до договору поруки, вважається, що поручитель дав свій дозвіл на зміну основного зобов'язання та припиняти на цій підставі поруку можна.

З цього можна зробити сумний висновок, що одного разу поручившись за 5000 гривень, фактично даєш згоду відповідати і за 500 000 гривень. Хоча й гадки не маєш, що сума зобов'язання так виросте. Загалом, таке "дивне" розуміння однієї і тієї ж норми Цивільного кодексу України різними касаційними судами склалося в нашій правовій державі.

Чи правильно це? Чи справедливо це?

Відповісти просто так, аби відповісти - думаю, не варто. Але можна точно сказати, що не варто засмучуватися і опускати руки перед неприємністю. Банки придумують способи як «боротися» з боржниками, ну а ми, юристи та адвокати України, придумуємо способи ефективного захисту проти їх свавілля і беззаконня.