Виселення члена сім'ї

Відповідно до українського законодавства (ч.1 ст.156 Житлового кодексу України), члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), який йому належить , користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди (договір приватизації і т.д.) про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування житлом.

виселяємо правильно

Але існують і свої тонкощі в цьому питанні. Так, наприклад, згідно зі статею 116 Житлового кодексу України, виселення члена сім'ї наймача (власника) будинку та інших осіб, які проживають разом з ним, таки можливо у випадку, коли ті систематично завдають шкоди житловому приміщенню, або використовують його не за призначенням, або постійно порушують правила спільного проживання і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, при цьому, заходи попередження і громадського впливу виявляються безрезультатними.

Як приклад, можна навести розгляд цивільних і кримінальних справ колегією суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України. Розглянувши в судовому засіданні справу за позовом гр-на К. до гр-ну А., гр-ке Т., неповнолітніх гр-ну П. і гр-ну О. про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення за касаційною скаргою гр -на А., гр-ки Т. на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 8 лютого 2011 року, встановила наступне.

Гр-н К. звернувся в суд із зазначеним позовом і просив усунути перешкоди в користуванні належним йому на праві власності в порядку спадкування житловим будинком за адресою: * шляхом виселення з будинку гр- на А. і гр-ки Т. і зняття їх c реєстрації.

Посилався на те, що цей будинок належить йому на праві власності, однак відповідачі, які в ньому проживають, перешкоджають йому користуватися будинком, тому просив їх виселити і зняти з реєстрації за даною адресою .

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області позовні вимоги задоволені.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі гр-н А. і гр-ка Т., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставлять питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для прийняття судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що будинок належить позивачу на праві приватної власності, а відповідач припинив з позивачем сімейні відносини в зв'язку з одруженням як позивача, так і відповідача. Разом з тим погодитися з подібними висновками не можна, тому що при вирішенні спору суди неправомірно встановили характер правовідносин сторін і правову норму, яка їх регулює.

Згідно ч.1 ст.156 Житлового кодексу (ЖК) України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування даним житлом.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. Але на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника зовсім не потрібно. Хто є членом сім'ї власника будинку, чітко записано в ч.2 ст.64 Житлового Кодексу. Подібні положення містяться і в ч.1 ст.405 Цивільного кодексу (ГК) України.

І саме по собі, припинення сімейних відносин з власником будинку абсолютно не позбавляє членів сім'ї права користування житлом. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням, до цих відносин застосовуються правила, зафіксовані ст.162 Житлового кодексу України.

Підстави та порядок позбавлення членів сім'ї власника права користування житловими приміщеннями записані в ст.157 Житлового кодексу України, де чітко встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку можуть бути виселені у випадках, передбачених ч.1 ст.116 Житлового Кодексу. Виселення здійснюється в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 116 ЖК України, виселення члена сім'ї наймача (власника) будинку та інших осіб, які проживають разом з ним, можливо в тому випадку, якщо вони систематично завдають шкоди житловому приміщенню, або використовують його не за призначенням, або постійно порушують правила спільного проживання і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу при цьому виявилися безрезультатними.

Судом було встановлено, що позивач гр-н К. є власником будинку * на підставі свідоцтва про право на спадщину. У будинку зареєстровані і проживають, крім нього, його син гр-н А., невістка гр-ка Т., їх малолітні діти.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідачі мають право на користування житловим будинком тільки на підставі ч.1 ст.405 ЦК України, як члени сім'ї власника, які проживають разом з ним. Оскільки гр-н А. припинив сімейні зв'язки з власником будинку - батьком гр-ном К. через створення власної сім'ї та припинення спільного проживання, то власник будинку вправі вимагати їх виселення в порядку захисту своїх прав і свобод на підставі ст.391 ГК Україна.

Погодився з подібним рішенням і апеляційний суд.

Але при цьому, суди не врахували, що відповідачі постійно проживають у спірному будинку як члени сім'ї його власника і за його згодою, порушення ними умов проживання в будинку і користування ним, передбачених ст. 116 Житлового кодексу України, судами не встановлено, і на цих підставах позов не заявлений.

Оскільки судами повно встановлені фактичні обставини справи, але застосована норма права, яка, виходячи з підстав позову, не підлягала застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

За наявності підстав, передбачених ст.116 ЖК України або ст.162 ЖК України, позивач не позбавлений можливості захистити свої права.

Керуючись ст.341 ЦПК України, колегія суддів постановила:

    
• задовольнити касаційну скаргу;
    
• рішення Вінницького районного суду Вінницької області та ухвалу апеляційного суду Вінницької області скасувати. Прийняти нове рішення в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відмовити.

Дане рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ оскарженню не підлягає.