Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
Багаторічна судова практика говорить про кричущу несправедливість сотень судових рішень, які стосуються питань оренди землі. І всі вони, на жаль, не на користь орендарів. Самі ж орендні відносини, з урахуванням подібних рішень, можна назвати не інакше, як «нерівною рівністю».
Чим регулюються питання орендних відносин і укладених договорів оренди?
Природно, питання орендних відносин і укладених договорів оренди регулюються цивільним кодексом України і засновані на таких принципах цивільного права як справедливість, законність, свобода договору і рівність учасників орендних відносин. Зауважте, незалежно від того, хто є учасником цих відносин. Наприклад, оренда земельної ділянки комунальної власності встановлюється договором між орендарем і власником землі - органом місцевого самоврядування.
Зрозуміло, що ніхто нікого не примушує укладати договір, і свобода договору стає ясною у всій красі. А рівність то де? Обидві сторони рівні за законом, а відносин підпорядкування тут просто не може бути. У більшості випадків, ціна встановлюється мінімально можлива (3 відсотки від нормативної оцінки земельної ділянки). Строк договору встановлюється теж за домовленістю і не може перевищувати 49 років.
Час на місці не стоїть
У свою чергу, хмари несправедливості над орендарем згущаються, і до нього надходять пропозиції змінити договір і збільшити вартість оренди. На практиці виходить, що рівність сторін є всього лише формальністю, і орендарю доводиться шукати захисту в судах.
Наприклад, міськрада підвищує орендну плату зовсім не вимагаючи при цьому згоди орендаря, а керуючись власними та судовими односторонніми рішеннями. На жаль, всі господарські суперечки сьогодні зводяться до того, що поки не скасовано рішення в адміністративному суді, то орендар просто зобов'язаний виконувати рішення органів місцевого самоврядування.
І тоді найбільша помилка, яку можна зробити у земельних спорах - це втрата часу, оскільки строки для звернення до адміністративного суду відносно невеликі. Хоча судді в процесі розгляду справи в більшості своїй і висловлюються на підтримку орендаря, але у відповідності з усіма діючими законами в Україні, справа буде просто програною.
Закон зворотної сили не має
Основним аргументом захисту в суді є те, що закон зворотної сили не має. Тобто дія податкового кодексу не поширюється на відносини, що виникли до її прийняття. Підтверджує це і Конституція України в статті 58.
Але всі доводи юристів з цього приводу нашими судами просто відхиляються. Пояснюється це тим, що в разі зміни договору оренди судом, правовідносини змінюються з моменту набрання рішенням суду законної сили. І на ці «нові» правовідносини вже поширюється дія податкового кодексу. Подальші укладення в рішенні - за дуже простою схемою, де основним є порушення договору.
Найчастіше, вважається грубим порушенням те, що орендар не відповів на пропозицію міськради змінити договір, на що дається всього двадцять днів. Раз договір порушений, то суд приходить до висновку про можливість зміни договору, але в судовому порядку. І саме дивне в подібній ситуації те, що суд абсолютно не враховує бажання орендаря, і змінює договір так, як просять у позовній заяві, природно, не на користь відповідача.
У таких ситуаціях, міськрада просить суд встановити в договорі 3 відсотки від нормативної оцінки, іноді 4 або 5, а бувають випадки, що цифра доходить і до 12 відсотків. Така практика просто недопустима для справедливого правосуддя. Якщо сторони не можуть домовитися між собою і просять допомоги у суду, то його висновок просто зобов'язаний бути справедливим для кожного учасника процесу окремо. Адже саме для цього Феміді і зав'язують очі.
Крім того, досить цікаві речі можна знайти з цього приводу і в українському податковому кодексі. Наприклад, що плата за землю є загальнодержавним податком і встановлюється в договорі. Саме це і представляє можливість для усіляких зловживань влади у питаннях встановлення розміру орендної плати.
Саме в таких ситуаціях необхідно говорити про дух і букву закону. Адже, в цілому, судді показують правову позицію того, хто очолює «незалежну» судову гілку влади, і в жодному разі, не захищають права простих громадян. Це все результат радянського минулого України, яке сформувало в суспільстві особливе ставлення до права, влади і юристів.
Цікаво, скільки ще має пройти років, щоб ситуація змінилася в кращу сторону і ми хоч на мінімум наблизилися, дійсно, до правової і незалежної держави?
