Про підсудності справи з іноземним елементом

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, згідно ст.76 Закону " Про міжнародне приватне право ". Але існують винятки, передбачені у статті 77 цього Закону.

Статтею 32 Закону "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. У випадку, якщо інше не передбачено, або не випливає з умов суті угоди, або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, де проживає або знаходиться сторона, яка зобов'язана виконати умову, що має вирішальне значення для змісту правочину.

Засідання Вищого господарського суду України

Приміром застосування даних статей в судових справах можна навести засідання Вищого господарського суду України, який розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони Російської Федерації (РФ) на постанову Сімферопольського апеляційного господарського суду у справі за позовом фізичної особи - підприємця гр-ки Л. до Міністерства оборони РФ про стягнення заборгованості та збитків, встановив наступне.

Фізична особа - підприємець гр-ка Л. (позивач), звернувшись до суду з даним позовом, просила стягнути з Міністерства оборони РФ (відповідач) 95 876,98 грн, обгрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем розрахунку за поставлену йому продукцію.

Рішенням Господарського суду м. Сімферополя, залишено без змін постанову Сімферопольського апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволені частково, стягнути з відповідача заборгованість за поставлену продукцію в розмірі 59 785,98 грн, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ці судові рішення в частині стягнення з відповідача заборгованості і припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

На касаційну скаргу відкликання не надійшло.

Позивачем і відповідачем не були використані надані законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши в касаційному порядку оскаржувані рішення, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Міністерством оборони РФ в особі командира в / ч гр-на М. (держзамовник) і фізичною особою - підприємцем гр-кою Л. (постачальник) укладено державний контракт, за умовами якого позивач зобов'язується поставити на користь відповідача продовольчі товари.

Згідно з пунктом 6.2 контракту, у разі невиконання постачальником у встановлений термін умов контракту з постачання продукції, або у разі дострокового розірвання контрактів в повному обсязі, або частково (в разі невиконання постачальником узгодженого графіка відвантаження (поставки) зазначеного в специфікації), постачальник сплачує держзамовнику неустойку в розмірі 50% від вартості невідвантаженої (непоставленої) продукції. У разі несвоєчасного відвантаження (поставки) продукції, відповідно до контрактів, постачальник сплачує держзамовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості невідвантаженого (недопоставленого) товару за кожен день невідвантаження (недопоставки), що розраховується з дня, наступного за днем строку відвантаження (постачання), зазначеного в специфікації. У разі невідвантаження (непостачання) продукції більш ніж два дні від узгодженого терміну, продукція вважається непоставленою.

Відповідно до статей 235 і 237 Господарського кодексу (ГК) Україна неустойка і пеня утримуються в односторонньому порядку за рахунок кредиторської заборгованості у замовника перед постачальником (при її наявності).

Відповідачем, на підставі пункту 6.2 контракту, були виставлені позивачу претензії на суму, яка була погашена за рахунок кредиторської заборгованості за фактично поставлену продукцію. Зазначені претензії позивачем визнані.

Також, на підставі пункту 6.2 контракту, відповідачем були виставлені позивачу претензії на суму ... грн. Зазначена сума була погашена за рахунок наявної кредиторської заборгованості перед позивачем. Позивач даний факт не визнав.

Вищевказані рішення суди мотивували тим, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію. Положення статей 235, 237 Господарського кодексу України про оперативно-господарські санкції, на які посилався відповідач, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Суперечка підлягає розгляду в господарських судах України, тому немає підстав для припинення виробництва, а посилання позивача про наявність збитків названої суми є необгрунтованим.

Сторони договору в пункті 6.2 укладеного між ними контракту добровільно передбачили встановлення і порядок несення відповідальності у разі порушення сторонами умов договору. Цивільний кодекс України (ст.3) встановлює свободу договору, яка передбачає і свободу вибору умов. У зазначеному пункті контракту сторони домовилися, що неустойка і пеня за прострочення поставки утримуються в односторонньому порядку за рахунок наявної кредиторської заборгованості у замовника перед постачальником.

Згідно з вимогами чинного законодавства (ст.6 Цивільного кодексу), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Тому встановлена сторонами відповідальність за прострочення виконання зобов'язання не суперечить матеріальному праву України та, відповідно, не тягне правових наслідків у вигляді задоволення позовних вимог за наведеними підставами.

Подібна позиція викладена і в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у справі Господарського суду м. Києва № 45/298.

Крім того, у ст. 526 ГК України зафіксовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином, згідно з умовами договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до традицій ділового обороту або іншими вимогами, які, зазвичай, ставляться. У свою чергу, відповідно до статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законодавством (і договором в тому числі).

З цього випливає, що певна умовами контракту відповідальність за порушення у сфері господарювання є обов'язковою для сторін, які її визначили. Разом з тим, судами не встановлено, чи мали місце порушення позивачем умов укладеного контракту, на що посилався відповідач, заперечуючи проти позову, чи мала місце на час застосування відповідачем відповідальності кредиторська заборгованість, визначена умовами договору, чи правильно розрахована сума неустойки та пені відповідачем у разі встановлення фактів порушення позивачем умов контракту щодо поставки, чи правомірно відповідачем було застосована умова контакту, викладена в останньому реченні пункту 6.2, шляхом утримання нарахованих штрафних санкцій відповідачем в рахунок кредиторської заборгованості перед позивачем.

Все вищеперелічене має важливе значення для вирішення питання про наявність чи відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем.

Що ж стосується доводів відповідача про необхідність застосування господарським судом норми пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в господарських судах України, Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про їх необгрунтованість з огляду на наступне.

Статус Чорноморського флоту РФ на території України визначено Угодою між Російською Федерацією і Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, яку ратифіковано Законом України від 24 березня 1999 і що набула чинності 12 липня 1999 року. Відповідно до цього Угодою з'єднання і військові частини Чорноморського флоту РФ, дислоковані на території України, визначені як військові формування (стаття 2), і передбачено, що військові формування здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства РФ (стаття 6). Згідно з частиною 8 зазначеної Угоди між РФ і України, утримання військових формувань на території України, їх комплектування особовим складом, фінансування та забезпечення всіма видами постачання та запасів здійснюються РФ.

У свою чергу, контракт укладений між фізичною особою - підприємцем та Міністерством оборони РФ в особі командира в / ч частини. Міністерство оборони РФ як юридична особа, наділена правами власника майна, закріпленого за Збройними Силами РФ, здійснює юридично значимі дії, спрямовані на реалізацію наданих йому законодавством РФ повноважень, і є належним відповідачем у справі. Згідно зі статтею 1 Угоди держав - учасниць СНД «Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності», який набрав чинності для України 19 грудня 1992 року, вона регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень по ним.

Відповідно до статті 4 зазначеної Угоди, компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав (СНД) має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці СНД, в Зокрема, виконано або повинно бути повністю або частково виконано зобов'язання за договором, що є предметом спору. Компетентні суди держав - учасниць СНД розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін про передачу спору до суду.

Закон України «Про міжнародне приватне право» (ст.76) передбачає, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, та у випадку, якщо дія чи подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України. У свою чергу, ст.32 зазначеного Закону передбачає, що в разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з угодою, якщо інше не передбачено - правом держави, в якому сторона, яка повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, перебуває або проживає.

Згідно з пунктом 6.3 контракту, сторони встановили, що спори, що виникають між постачальником і держзамовником при укладенні, зміні, розірванні і виконанні контрактів на поставку продукції, а також відшкодування понесених збитків та інші можливі спори, розглядаються в установленому законодавством порядку в Господарському суді Сімферополя.

Враховуючи вищесказане, Вищий господарський суд України підкреслює, що даний спір підлягає розгляду в господарських судах України із застосуванням українського законодавства, а посилання відповідача на необхідність припинення провадження у справі, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 80 ГПК України, безпідставна.

Таким чином, оскільки суди недостатньо повно встановили всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, прийняті ними рішення в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд . Але, враховуючи, що рішення судів в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржені, підстав їх переглядати, а тому й змінювати, і скасовувати в суді касаційної інстанції в цій частині немає.

Під час нового розгляду справи слід врахувати вищевикладене, і вирішити суперечку, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 пунктами 1, 3 частини 1 статті 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

    
• касаційну скаргу Міністерства оборони РФ задовольнити частково;
    
• постанову Сімферопольського апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду в частині стягнення з Міністерства оборони РФ заборгованості скасувати;
    
• в цій частині справу направити до господарського суду першої інстанції на новий розгляд;
    
• в іншій частині постанову Сімферопольського апеляційного господарського суду залишити без змін.