Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
Визнання заповіту частково недійсним
У якому випадку заповіт, якщо він складений правильно, може бути визнано рішенням суду недійсним? Цивільний Кодекс України, стаття 1257, зазначає: якщо було встановлено, що зміст заповіту не відповідав волі заповідача або, якщо заповіт було підписано під тиском. При цьому, наявність або відсутність спадкоємців, які можуть претендувати на частку у спадщині, яка називається обов'язковою - наприклад, недієздатних дітей - не впливає на визнання недійсним заповіту або окремих його частин, бо ніяк не залежить від волі заповідача.
Ситуація в цілому
Наведемо для прикладу одну із справ. Якийсь громадянин Д. був власником частини квартири. Його право власності підтверджувалося посвідченням від 28.09.1995. 12.10.2003 громадянин Д. склав заповіт, у якому заповів свою частину квартири громадянину С. Після смерті громадянина Д., спадщину було відкрито. Громадянин С., як того вимагає закон, звернувся до нотаріальної контори. Там він написав заяву про прийняття спадщини. 25.09.2006 він цілком закономірно отримав свідоцтво, згідно з яким міг претендувати на частину квартири, що належала покійному.
Однак у громадянина Д. був спадкоємець, син, громадянин О. Він постійно проживав разом з громадянином Д. з 21.03.2003. Крім того, згідно з висновком лікарів, він мав слабке здоров'я і був інвалідом II групи. Його матеріальне становище було обмеженим. У зв'язку з хворобою, він не встиг звернутися до нотаріальної контори протягом строку, встановленого законодавством. Однак вважав, що має право на частину спадщини, внаслідок чого, звернувся до місцевого суду. У своїй заяві він вказав, що просить суд визнати заповіт батька, і, як наслідок, свідоцтво про право громадянина С. на спадщину, частково недійсними, а також визнати право власності громадянина О. на обов'язкову частку зазначеної спадщини.
Коли справа розглядалася, громадянин О. уточнив свої вимоги: зокрема, він попросив суд продовжити для нього термін прийняття спадщини, яку було відкрито після смерті громадянина Д. В іншому, його вимоги залишилися тими ж: визнати заповіт і свідоцтво про право громадянина С . на спадщину частково недійсними, а право власності на частину спадщини визнати за громадянином О.
Справа розглядалася декілька разів, у тому числі, в районному Суворівському суді м. Одеси та в Апеляційному суді Одеської області.
Суворівський суд
Рішенням від 28.05.2010 Суворівського районного суду м. Одеси ухвалено задовольнити вимоги громадянина О. лише частково. Так, термін для прийняття спадщини від померлого Д. був продовжений на три місяці. Заповіт від 12.11.2003, а також свідоцтво про право на спадщину громадянина С. було визнано частково недійсними. Було визнано право власності громадянина О. на частину спадщини, хоча і меншу, ніж та, на яку він претендував - тільки на обов'язкову частку спадщини.
Апеляційний суд
Не задоволений таким рішенням, громадянин С. подав апеляційну скаргу. Проте, ухвалою від 6.10.2010 Апеляційний суд Одеської області залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Громадянин С. склав касаційну скаргу. В ній він вказав, що вважає неправильним застосування зазначеними судами норм процесуального законодавства. Як наслідок, були порушені норми матеріального права. У зв'язку з цим, він зажадав скасувати прийняті судові рішення і прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні вимог громадянина О.
Касація
Ця справа розглядалася в Судовій палаті у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України колегією суддів.
Колегія взяла до уваги наступні факти.
Відповідно до Цивільного Кодексу України, а саме статті 213, рішення суду будь-якої інстанції повинно бути обгрунтованим і законним - тобто відповідати чинному законодавству. Наступна стаття вказує, що суд, перш, ніж винести рішення, повинен встановити, які правові норми можуть бути застосовані в даній ситуації.
Районний суд, так само, як і апеляційний, виходили з припущення, що позивач має право на обов'язкову частку у спадщині. Крім того, позивач пропустив термін прийняття спадщини з поважних причин. Отже, заповіт на ім'я громадянина С., так само як і свідоцтво про право на спадщину, можна визнати частково недійсним. За позивачем можна визнати право на частину квартири, яка є обов'язковою часткою у спадщині.
З одного боку все вірно. Дійсно, відповідно до статей 1216 та 1217 ЦКУ спадкування є передачею прав і обов'язків, пов'язаних зі спадщиною, від спадкодавця до спадкоємців. Спадкування може бути здійснено за заповітом або за законом. Крім того, стаття 1241 вказує, що деякі категорії громадян мають право претендувати на обов'язкову частку спадщини - половину частки, яка належала б їм за законом у відсутності заповіту. Зокрема, на обов'язкову частку можуть претендувати непрацездатні повнолітні діти спадкодавця. Обов'язкова частка успадковується незалежно від змісту заповіту.
Крім того, стаття 1268 ЦКУ вказує, що якщо спадкоємець постійно проживав зі спадкодавцем до смерті останнього і протягом півроку після відкриття спадщини не відмовився від неї, то вважається, що спадкоємець прийняв спадщину.
На підставі даних норм районний суд встановив, що громадянин О. має право на отримання обов'язкової частки спадщини. По-перше, він постійно і досить довго проживав з батьком, громадянином Д., на момент відкриття спадщини. По-друге, він є спадкоємцем першої черги. По-третє, він не володіє працездатністю. По-четверте, він не заявив про відмову від обов'язкової частки спадщини, тобто, згідно закону, прийняв його. Отже те, що нотаріус видав громадянинові С. свідоцтво про право на спадщину є порушенням прав громадянина О. Значить, заповіт має бути визнано частково недійсним.
Здавалося б, ніяких складнощів, рішення законно. Проте якщо брати ситуацію в цілому, то з даними висновками погодитися не можна.
Так, районний суд не звернув увагу на дуже важливий нюанс: заповіт може бути визнано недійсним лише у тому випадку, якщо встановлено, що його зміст не відповідає волі заповідача або якщо була порушена свобода волевиявлення. Закон не вказує, що наявність або відсутність спадкоємців, які мають право претендувати на обов'язкову частку у спадщині, може впливати на визнання заповіту недійсним. Якщо враховувати цю обставину стає очевидним, що рішення місцевого суду порушує вимоги чинного законодавства.
Районний суд належним чином оцінив, що громадянин О. прийняв спадщину відповідно до норм, зазначеними статтею 1268 частини 3 ЦКУ. Однак, було неправильно визначено, що в цьому випадку громадянину О. потрібно надати додатковий термін для прийняття спадщини. Постанова про надання громадянину О. додаткового терміну була помилковою.
Апеляційний суд, у свою чергу, не звернув уваги на те, що норми чинного законодавства порушувалися рішенням місцевого суду. Хоча представник громадянина С. вказував на цю обставину, апеляційний суд не перевірив доводи представника.
Таким чином, фактичні обставини справи були встановлені правильно як районним, так і апеляційним судом. Однак, норми законодавства були застосовані неправильно як у тому, так і в іншому випадку, зокрема щодо надання громадянину О. додаткового строку для того, щоб він встиг прийняти спадщину, і про визнання частково недійсним заповіту, а також, свідоцтва про право на спадщину. Виходячи з цього, колегія суддів визначила, що рішення районного та апеляційного суду слід скасувати та винести нове рішення - слід відмовити громадянину О. в задоволенні його вимог.
Що стосується іншої частини, рішення судів були прийняті з дотриманням норм і процесуального, і матеріального права. Отже, вони не можуть бути спростовані касаційним судом.
Рішення судової колегії
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, керуючись інформацією з статей 336, 337, 341 ЦПКУ, винесла рішення:
а) касаційну скаргу громадянина В., який є представником громадянина С., задовольнити частково.
б) скасувати рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 28.05.2010, так само як і визначення Апеляційного суду Одеської області від 6.10.2010 за позовом громадянина О. до громадянина С., громадянину Б., треті особи: громадянин А. , Восьма Одеська державна нотаріальна контора в частині, де мова йде про задоволення вимог громадянина О. - про надання додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини і визнання частково недійсним заповіт громадянина Д.
в) відмовити громадянину О. в задоволенні його вимог за позовом до громадянина С., громадянину Б., треті особи: громадянин А., тобто в наданні громадянину О. додаткового строку для написання заяви про вступ у спадщину та визнання заповіту громадянина Д. частково недійсним.
Що стосується іншої частини, рішення нижчестоящих судів були залишені без змін. Судом було винесено остаточне рішення, яке не підлягає оскарженню.
Відзначимо, що ця справа знаходиться за номером 6-1178св10. Вона була розглянута Судовою палатою у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 23 листопада 2011 року. До складу суду увійшли Гвоздик П.О. - Головуючий суддя, також Журавель В.І., Горелкіна HA, Іваненко Ю.Г., Ситник E.H.
