Квиток у зворотний напрямок?

Головним наслідком Євро-2012 мав стати стрімкий розвиток вітчизняного туризму, але цього не сталося

Євген САМАРЦЕВ, голова Ради з питань туризму та курортів для «Урядового кур’єра»

У період підготовки до Євро-2012 на найвищих щаблях влади неодноразово наголошувалося, що головним результатом проведення футбольного чемпіонату в Україні має стати стрімкий розвиток вітчизняного туризму. Фінал чемпіонату Європи справді проведено на високому рівні: це заслуга тих, хто готував його саме як футбольний проект. Водночас можна констатувати, що країна не використала навіть на 20% цей шанс для зміцнення туристичного іміджу та просування турпродукту, який був наданий європейською футбольною першістю. Серед ключових причин, в першу чергу, слід назвати вкрай непрофесійну роботу Державного агентства з туризму та курортів як напередодні Євро-2012, так і після чемпіонату.

Втрати рахуються мільярдами

Щоб пояснити, чому зроблено такий висновок, варто навести лише один приклад. Польські колеги, розуміючи, наскільки важливий інформаційний фон чемпіонату для зміцнення позицій країни на ринку туризму, розробили і почали реалізацію системної маркетингової стратегії польського туризму на 2012—2020 роки. Українські туристичні чиновники не створили навіть короткочасного оперативного плану дій з маркетингової підтримки національної туріндустрії. Найважливіший рік для подальшого розвитку туризму Україна зустріла і провела без власного національного туристичного порталу. У пору розквіту інформаційних технологій у туризмі це вже не просто моветон, а свідчення повної безвідповідальності і непрофесіоналізму. Тож чи треба дивуватися, що в червні 2012 року навіть у приймаючих містах значна частина готелів мала менше завантаження, ніж рік тому? Багато туристів прилітали на одну добу, фани селилися в кемпінгах, економно витрачаючи свої євро. Як наслідок, туристичний бізнес країни тільки під час Євро-2012 недорахував як мінімум кількох мільярдів гривень.

Загалом інформаційна вартість періоду перед чемпіонатом, коли увага всього континенту й планети була привернута до України, набагато перевищує бюджети туристичного відомства за весь період незалежності. Ми постійно плачемося, що країні не вистачає коштів на рекламу туризму. Проте саме в той час, коли за мінімальних витрат можна було б здійснити яскраву інформаційну кампанію щодо наших туристичних можливостей у всій Європі, Держтуризмкурорт банально усунувся від конкретної рекламно-інформаційної підтримки вітчизняного туризму. Він відмовився організувати роботу вже існуючого Національного туристичного офісу і після Євро-2012, щоб хоч якось закріпити позитивні враження вболівальників.

Окремо слід згадати і про численні обіцянки щодо прискореної розробки державної програми розвитку туризму. Представити її проект обіцяли ще торік у травні, проте виявилося, що досвіду, знань і бажання працювати для цього забракло. Довелося чекати понад рік, щоб за допомогою європейських консультантів лише розпочати підготовку концепції цього важливого документа. Водночас власний Науковий центр розвитку туризму фактично припинив діяльність, а досвід багатьох міжнародних проектів, завдяки яким розробили регіональні стратегії розвитку туризму, навіть не аналізували.

Варто наголосити й на тому, що фактично блокована будь-яка системна робота на центральному рівні щодо розвитку сільського, молодіжного, активного, культурного туризму, підвищення якості у сфері готельних та ресторанних послуг. Майже вся діяльність у цій сфері проводиться силами професійного сектору за підтримки міжнародних організацій та фондів. Це, з одного боку, свідчить про самодостатність професійних структур, з другого — про небажання керівників Держтуризмкурорту глибоко вникати в деталі формування національного туристичного продукту.

Іноземців найбільше захоплюють природні та культурні пам’ятки України. Фото Oлександра ЛЕПЕТУХИ

Відпочивальнику потрібні мотивації

Проте проблеми державного управління вітчизняним туризмом та курортами полягають не тільки в непрофесіоналізмі окремих чиновників. Сучасний туризм є феноменом, що поєднує десятки складових з різних сфер соціально-економічної діяльності суспільства: територіальне планування, транспорт, культура та мистецтво, спорт, раціональне використання природного середовища, медицина, розвиток села, інформаційна політика, міжнародний імідж, безпека.

У світовому рейтингу конкурентоспроможності країн у сфері туризму оцінку виставляють майже за 80 параметрами. Отже, туризм дуже важко прив’язати до конкретного міністерства: мистецтво державного управління цією сферою полягає в ефективній та цілеспрямованій координації зусиль десятків міністерств та відомств, майже всіх регіональних влад, місцевого самоврядування.

Під час проведення першого етапу адміністративної реформи було вирішено передати питання розвитку туризму до сфери впливу Міністерства інфраструктури. Це здавалося логічним, адже перед Євро-2012 однією з головних проблем було названо недостатній розвиток готельної інфраструктури. Проте, якщо заглибитися в суть проблеми, то таке рішення було б доцільне, якби держава розвивала готельну інфраструктуру за власні кошти. Тим часом у цій сфері правлять бал приватні інвестиції, тож мусимо констатувати, що орган державної влади не впливає на реальні процеси, що відбуваються тут. За іронією долі, на площі перед Олімпійським стадіоном два великих готелі так і не змогли прийняти гостей Євро-2012.

Тож можемо констатувати, що перед Євро-2012 Міністерство інфраструктури фактично не використовувало Держтуризмкурорт ані для розвитку туристичної інфраструктури та пошуку інвесторів, ані для розвитку ринку, ані для координації зусиль всієї системи влади у сфері туризму та курортів. Це не його провина, адже конкретних проектів перед Євро-2012 у нього вистачало. Стратегічні завдання для себе повинні були формувати самі керівники Державного агентства з туризму та курортів. Цього, повторимося, не було зроблено.

Проте системні проблеми полягають радше в тому, що під час першого етапу адміністративної реформи не були враховані всі особливості специфіки вітчизняної туріндустрії, сьогоднішньої економічної кон’юнктури та найближчих завдань її розвитку. Експерти однозначно стверджують, що в середньостроковий період Україна не зможе отримати масштабних світових інвестицій у туризмі: надто висока конкуренція на цьому ринку. Проте навіть існуюча готельна інфраструктура буде мертвою без формування системи мотивацій, що заохочували б туриста до подорожі Україною. Ієрархію таких мотивацій, поза сумнівом, очолюють культурні та природні багатства країни.

Саме тому в більшості країн світу під час формування державної політики у сфері туризму надзвичайну роль відіграють культурні складові національного туристичного продукту. В десятках держав питання управління туризмом та культурою перебувають у компетенції одного органу влади. Найяскравіший приклад такого підходу — Міністерство культури та туризму Туреччини, одного з визнаних лідерів світового туристичного ринку. Цей чинник враховують під час оптимізації системи державного управління в інших країнах світу. Так, у Росії опрацьовують національну програму розвитку культури та туризму на 2013—2020 роки.

Не культурою єдиною

Саме в цій сфері роль держави є надзвичайно високою, адже історико-культурні заповідники, замки та фортеці, музеї, театри, парки перебувають під впливом центральної і місцевої влади. Народну творчість та сучасне мистецтво більшість розвинених туристичних країн використовують як важливу складову туристичного іміджу й туристичної пропозиції. Яскраві культурні події — основа для ефективного інформаційного просування держави.

Не можна переоцінити важливість системного розвитку центрів туризму малих історичних міст України, потенціал відродження яких полягає в історико-культурному багатстві. Так само, як і туристичний імідж Києва, Львова, Одеси, Чернівців у світі буде сформований завдяки їх історичній спадщині та сучасному культурному життю.

Аналізуючи конкретні потреби туристичного бізнесу, очевидно, що правильно спланований календар культурних подій та відомі у світі пам’ятки культури є важливими чинниками розвитку ринку і збільшення доходів туріндустрії.

Тому нині, виходячи з особливостей світової кон’юнктури, цілком логічним з точки зору стратегічних інтересів держави й вітчизняного туризму могло б стати повернення Міністерству культури питань щодо координації та спрямування Держтуризмкурорту.

Слід підкреслити, що з урахуванням багатовалентності туризму та курортів, перелік стратегічних завдань жодним чином не обмежиться лише сферою культури. Поза сумнівом, маємо говорити і про проблеми охорони здоров’я та пропаганду здорового способу життя, транспорту, екології, виховання молоді і соціального розвитку села, стратегічного планування територій, безпеки.

Отже, щоб добитися системності в державній політиці щодо сфери туризму, слід повернутися до практики, що існувала до 2004 року, коли при Кабміні діяла спеціальна координаційна Рада з питань туризму та курортів. Проте з урахуванням масштабності завдань, що стоять перед вітчизняним туризмом і особливої ролі регіональних влад у цій сфері, найдоцільнішим рішенням стало б створення такої ради при Президентові України.

Провідні професійні асоціації та громадські організації туристичної сфери звернулися до Президента України з проханням здійснити вищезгадані зміни у системі державного управління туризмом. При цьому професійний сектор готовий взяти на себе велику частину відповідальності за цю важливу загальнонаціональну справу. Адже туризм є синонімом якості життя; розвиваючи його, ми формуємо засади для добробуту та процвітання кожного регіону держави.

ВЛАСНА ДУМКА

Ласкаво просимо, або Вхід заборонено

Наталя БОРОДЮК, «Урядовий кур’єр»

Пригадується початок 2000-х, коли в країні офіційно визнали туризм як галузь. Тоді була створена відповідна структура з пристойними повноваженнями — Державна туристична адміністрація. Що дало це пересічному громадянину? Почалася масова реклама туристичної привабливості країни. Тоді ми, журналісти, пізнавали рідну землю і щедро ділилися враженнями, що переповнювали нас, зі своїми читачами, слухачами, глядачами. Де тільки не висаджувалися наші десанти! Особисто для мене відкриттям стала Тернопільщина. Край і донині вражає неймовірним багатством природної й історичної спадщини, надзвичайною гостинністю краян, хоч тоді тут був чи не найнижчий рівень зарплат у всеукраїнському вимірі. Чи не за рахунок туризму могла б піднятися ця планка? Знак запитання можна зняти — чимало країн світу набули статків саме на розвої цієї галузі. Однак у нас на заваді стає магічне слово «фінанси», які треба вкладати в інфраструктуру, промоцію, і розуміння того, що вони повернуться сторицею. В іншому разі хоч як запрошуй гостей — рідних чи з-за кордону — охочих витрачати гроші на неякісні послуги набирається обмаль.