Чи є життя за гратами?

ПЕНІТЕНЦІАРНА СИСТЕМА

Кореспондент «Урядового кур’єра» довідалася про буття ув’язнених у Миколаївському СІЗО

Незвичну екскурсію для журналістів організувала прокуратура Миколаївської області. Нам запропонували дізнатися про історію й сучасність миколаївського слідчого ізолятора, про умови утримання ув’язнених та про організацію прокурорського нагляду безпосередньо в самому СІЗО. Від перспективи опинитися хоч би і на кілька годин «за гратами» ставало некомфортно, втім, інтерес переміг. І хоч останнім часом такі установи стають більш відкритими для громадських організацій та ЗМІ, нагода потрапити сюди випадає нечасто.

Котовський, Фрунзе, анархісти…

Дві масивні брами на вході відгороджують «життя на свободі» від «несвободи». Охоронець видає перепустку і залізний жетон в обмін на мій мобільний. Жартує: «Не загубіть перепустку, бо назад не вийдете». Своєрідну екскурсію проводить начальник СІЗО підполковник внутрішньої служби Роман Цибуля, який працює на посаді третій рік. Роман Васильович проводить короткий інструктаж: не фотографувати систему охорони та ув’язнених без їхньої згоди, не розпитувати про обставини злочину, не затримуватися у приміщеннях. Показує він і найстаріший корпус, розказує, що тут на початку ХХ століття сидів легендарний Котовський. Щоправда, легенди про те, що Григорію Івановичу вдалося втекти з миколаївської в’язниці, історія не підтверджує.

Миколаївська каторжна в’язниця № 2, яка розташована в центрі міста, на Лагерному полі, з’явилася 1907 року. Тоді головне тюремне управління за постановою ради міністрів дозволило пристосувати будівлю колишнього штурманського училища під в’язницю.

Будівельні та внутрішні роботи із зведення нових корпусів, розширення і переобладнання старих проводили до 1916 року. Згодом міська тюрма перетворилася на загальнокримінальну, без політичних в’язнів. Свого часу сиділи на тюремних нарах відомі особистості. Так, 1912 року Миколаївську каторжну в’язницю № 2 «відвідав» майбутній полководець революції Михайло Фрунзе, який опинився тут зі своїм спільником Пашею Гусєвим за побиття жандарма. А 1918-го махновська банда брала штурмом в’язницю, намагаючись звільнити своїх. Під час штурму анархісти знищили тюремні архіви. Тож із часу офіційного закриття каторжної в’язниці в 1920 році й переведення її в категорію «загальної» у 1940-му документи в архіві не збереглися.

У ті часи перебування за гратами справді було каторгою. Ув’язнені постійно перебували в кайданах, які навіть у лазні знімати заборонялося. Сама ж лазня з холодною водою була доступна лише двічі на місяць, онучі й рушник міняли двічі на рік, про зміну постільної білизни й зовсім не йшлося. На харчування ув’язненим відводили від 6 до 10 копійок на день. Вони отримували пресований чай, два фунти хліба, 2—3 ложки каші, а вранці — гарячу воду.

На перше довгострокове побачення до засудженого Олександра приїхала дружина Раїса. Фото надане автором

«Тюрма не дурна, без людей не бува»

Якби нинішні мешканці СІЗО дізналися про умови перебування «товаришів» сто років тому, ймовірно, просто зраділи б своїй долі. З тих часів залишилися хіба що будівлі.

Перший об’єкт нашого обходу — корпусне відділення, де утримують жінок. Сама будівля старовинна, 1899 року, добротна, з червоної цегли, її добре видно з протилежного боку річки Південний Буг. Приміщення в ній відрізняються від інших: просторі, з високими стелями та великими вікнами.

Підходимо до однієї з камер. У ній відбувають покарання шестеро жінок різного віку й різного тюремного досвіду. Всі мають родини, всі бажають якнайшвидше покинути установу. Одна з них, Наталія, охоче відповідає на запитання: «на волі» працювала медсестрою, засуджена за наркотики, має вийти у 2017 році, але сподівається на УДЗ (умовно-дострокове звільнення). Жінки працюють у швейному цеху, за що отримують гроші. Нехитрі капітали — на особистому рахунку кожної, за потреби їх можна витратити в місцевому магазині.

Камера нагадує кімнату в гуртожитку чи скромну лікарняну палату. Відрізняється хіба що залізними дверима і багатьма замками. У центрі — стіл з телевізором, попід стінами — охайні ліжка, окремо відгороджено санвузол, є полиці для книжок, настільних ігор. Відповідно і заняття «на дозвіллі»: телевізор, читання, гра в шашки.

Раз на тиждень жінки проходять так звану «санобробку», іншими словами, просто відвідують душову. Вода в душі гаряча, саме приміщення — в кахлях, після хорошого ремонту. Як кажуть мешканки, конфліктів жодних не буває, всі розуміють, що треба жити мирно.

Для вагітних та молодих матусь у СІЗО просто ідеальні домашні умови. Приміщення відкрили після ремонту торік у грудні. Сучасний ремонт, електрична плита з мікрохвильовою піччю, холодильник, санвузол з душовою кабінкою, нові меблі — все зроблено та закуплено за спонсорські кошти.

Не менш комфортне і приміщення для довгострокових побачень. У кухні-їдальні — диванчик зі столом, холодильник, пральна машина, плита, сучасні меблі, повний набір потрібного посуду, телевізор. Окрема кімната — спальня і санвузол. У день нашого знайомства із СІЗО довгострокове побачення відбувалося в молодого подружжя, Олександра і Раї. Жінка приїхала до чоловіка на три доби вперше, з дев’ятимісячним сином Сашком. Каже, дуже задоволена умовами для побачення, все по-домашньому. Планує зварити чоловікові справжній борщ, а з собою привезла котлетки, рибу й улюблену страву Олександра — салат олів’є.

На території СІЗО розташована медико-санітарна частина. Тут проводять первинний медогляд, флюорографічне та рентген-обстеження, виявляють хворих на туберкульоз та СНІД. Лікар-рентгенолог Сергій Балкін пояснює: хворі на активну форму туберкульозу до установи не потрапляють, їх направляють у Миколаївський протитуберкульозний диспансер або на дільницю СІЗО при Снігурівській ВК №5. За загальною статистикою, серед новоприбулих виявляють 5—6 відсотків хворих на туберкульоз.

Цікаво було дізнатися, чим годують ув’язнених. Меню — просто набір повноцінного харчування. На сніданок — м’ясо куряче з ячмінною кашею, хліб, цукор, чай. Обід — салат з капусти, картопляний суп з макаронами, курятина з кукурудзяною кашею. Вечеря — смажена риба з вареною картоплею, хліб, цукор, чай. Погодьтеся, не кожен «на волі» харчується за такими нормами.

І все-таки СІЗО — особлива установа, аж ніяк не місце відпочинку. І люди тут особливі — злочинці й ті, кого підозрюють у скоєнні злочинів. Тож життя «у клітинку» вони обрали собі самі. Як розплату.

Невинних тут немає

Нині в Миколаївському СІЗО перебувають від 650 до 700 ув’язнених (цифра змінюється). З них 43 жінки, семеро неповнолітніх, 34 людини засуджені, але залишилися в СІЗО для виконання робіт з господарського обслуговування. До цієї категорії належать виключно особи, які вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості. Рішення про залишення таких осіб приймають за згодою самого засудженого та на підставі рішення спеціальної комісії. Усі ж інші мешканці СІЗО — ті, хто чекає на вирок суду і щодо яких було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

— Зрозуміло, у нас перебувають, м’яко кажучи, не найкращі представники суспільства, — каже Роман Цибуля. — Є серед них і освічені, грамотні люди, особливо серед шахраїв. Один із підслідних перебуває за гратами вже десятий рік. Але невинних тут немає. Адже за минулий рік в області жоден суд не виніс виправдувального вироку щодо особи, яку тримали в СІЗО.

Розповів Роман Васильович і про умови утримування так званих «макаровців». Усі вони з початку слідства перебувають у різних камерах на 2—3 особи. До Краснощока на побачення ніхто не приходив. Присяжнюк і Погосян уже мали побачення з рідними. Короткострокові побачення дозволяються, за згодою зі слідством, раз на місяць, довгострокові — раз на три місяці (правило розповсюджується лише на засуджених). До речі, в подібних закордонних установах такі «вольності» з побаченнями законодавство не передбачає.

Загалом на наші журналістські запитання про відповідність фільмів тюремної тематики реальному життю працівники СІЗО тільки усміхалися. «Якісь фантазери вигадують сюжети, — кажуть люди в погонах, — особливо про втечу. Так званих тюремних законів нині не так уже й дотримуються. Якщо трапляються конфлікти, відразу їх нейтралізуємо».

Система контролю за діяльністю СІЗО і дотриманням законодавства жорстка. Прокурорський нагляд здійснює обласна прокуратура, відомчі перевірки — Державна пенітенціарна служба у Миколаївській області, від громадськості та місцевої влади працює спостережна комісія.

Під наглядом — все і всі

Галузевий підрозділ прокуратури області з питань нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та застосуванні інших заходів примусового характеру здійснює безпосередній нагляд за дотриманням законів у Миколаївському слідчому ізоляторі.

Як зазначив старший прокурор обласної прокуратури Руслан Данилюк, «протягом цього року галузевий підрозділ вніс сім документів прокурорського реагування на виявлені порушення в діяльності Миколаївського слідчого ізолятора. За результатами розгляду вісім службових осіб слідчого ізолятора притягнуто до дисциплінарної відповідальності».

Внесені документи прокурорського реагування (подання та вказівки) стосуються порушень режимних вимог, медико-санітарного та матеріально-побутового забезпечення осіб, яких утримують в установі (несвоєчасно були забезпечені індивідуальними спальними місцями, постільними речами, питання належного зберігання інструментів тощо).

Цього року корупційних діянь службових осіб Миколаївського слідчого ізолятора не виявлено. Щоправда, торік такий факт зафіксовано. Так, прокуратура області склала й направила до Центрального районного суду м. Миколаєва протокол стосовно молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Миколаївського слідчого ізолятора, молодшого сержанта внутрішньої служби про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.1722 КУпАП (спроба передачі мобільного телефону ув’язненому за матеріальну винагороду). За результатами судового розгляду цього інспектора визнано винним, на нього накладено штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.