Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
На Закарпатті відбувся XIV Міжнародний фестиваль теле- і радіопрограм для національних меншин «Мій рідний край»
Цю традицію 14 років тому започаткувала Закарпатська обласна держтелерадіокомпанія. Нині творчі роботи подали на конкурс автори з шести країн Центральної і Південно-Східної Європи, шістнадцяти регіонів України. Але не тільки свої фахові здобутки показували на фестивалі його учасники. Організатори також запропонували їм позмагатися в… кулінарній майстерності.
Алея від котеджів до головної будівлі готелю-ранчо «Золота гора», що неподалік Ужгорода, немовби створена для того, щоб можна було, перебуваючи на свіжому повітрі, водночас і куховарити. Тут є де розгулятися творцям смачних страв і напоїв, а краєвиди, що відкриваються звідси, гідні пензля художника!
Щоб чаклувати біля страви 4—5 годин і не втратити інтересу до неї, слід мати добру мотивацію. Команди, сформовані відповідно до кількості мов, якими створюють передачі для меншин (загалом шість!), не відходили від величезних казанів із бограчем, який традиційно готують у перший день фестивалю, що має назву «Етноказанок».
Найчастіше перемогу в цій номінації здобували автори з угорськомовної редакції. Не дивно, адже бограч, який готують із м’яса та сили-силенної овочів і приправ, у давні часи на неозорих полях Придунав’я вигадали саме угорські чабани.
Щоправда, команді кожної редакції допомагали професійні кухарі: заклади громадського харчування зазвичай беруть шефство над етнофестом. Щоб вдовольнити смаки публіки, яка знається на кухні різних народів, слід багато знати і вміти. Інакше в підбитті підсумків — хоч самому залізай у казан.
Телесюжет до бограчу
— Журналісти — автори ромських передач Євгенія Навроцька та Мирослав Горват — готують разом із кухарями ресторану «Романі Яг» Анжелою Адам та Андрієм Шугарем. Разом із ними — менеджер радіотелевізійної компанії з міста Колашин у Чорногорії Драгослав Єкніч. Він не вперше приїжджає до Ужгорода, з багатьма знайомий.
— У нашому бограчі буде й куряче м’ясо, цим він особливий, — зауважила Євгенія Миколаївна. Її редакція підготувала для «Етноказанка» обов’язкову другу страву — телесюжет про волохів (етнічна підгрупа), які живуть у селі Мирча Великоберезнянського району.
— Колись їхня родина видовбувала з дерева корита і миски, — продовжує Є. Навроцька. — Тепер потреба відпала, бо є металеві й пластмасові предмети, але майстри не відмовилися від ремесла: виготовляють дерев’яні ложки. На ринку їх добре розкуповують. Ще кажуть: яка ложка — такий і бограч. Тож наша стрічка має саме таку назву.
Як і годиться у професіоналів, телекамера фіксувала не лише урочисте відкриття, а й усі інші події фестивалю. Фото з сайту carpathia.gov.ua
Русини зваблюють… мелайником
… З-під дна багатолітрових ємностей догори піднімається дим, м’ясо доходить до кондицій. Невдовзі його заллють водою, і все це кипітиме на повільному вогні ще зо дві години. Біля «русинського» казана пораються автор програм цією мовою і керівник редакції мовами національних меншин Закарпатської ОДТРК Віра Кобулей.
Перед входом до намету — апетитні низанки з копченини, качанів кукурудзи і виноградних грон, агітаційні «заклики» про корисність погара (келиха) вина, мелайника (кукурудзяного хліба) та пікниці (ковбаси). Виставлена окремо в жбаняку квасна капуста з пасульов (квасолевий суп на кислій капусті) припала до вподоби першому заступникові голови Держкомтелерадіо Анатолію Мураховському. Він приїхав до Закарпаття з почесною місією — відкрити міжнародні творчі змагання.
— Цей фестиваль добре відомий завдяки високій творчій планці, дружній атмосфері та вирізняється актуальною змістовою наповненістю, — сказав поважний гість. — В Україні зовсім небагато областей, де б в ефірі державних ТРК транслювали програми для меншин. Такі ефіри можна побачити на Одещині, Вінниччині, Чернівеччині. Закарпаття в цьому плані — унікальний край. Тут одразу кілька нацменшин можуть дивитися та слухати програми рідною мовою. Це дуже важливо.
Заступник голови Держкомтелерадіо в подробицях цікавився особливостями творення програм для русинів. Відтак він із такою самою уважністю вислуховував інші редакції, висловлюючи при цьому свої думки та оцінки.
За бограч і телероботу кожна команда отримала від журі рейтингові бали. На першому місці в «Етноказанку» виявилася редакція програм угорською мовою, другими стали роми, третіми — русини.
Марафон у прямому ефірі
Кожен день фестивалю мав своє обличчя. Наступний вирізнявся телемарафоном, який тут проводили вперше. Похвилинно розписано демонстрування стрічок, а також послужний список їхніх авторів. Марафон у прямому ефірі тривав від 12 до 22 години, відібрали кращі стрічки як цьогорічної програми, так і минулих років.
— Дотепер не всі могли належно оцінити текстову частину фільмів, а вона часом важить не менше, ніж відеоряд. Тому ми вперше пішли на такий крок, як дублювання стрічок, — зауважила заступник директора дирекції програм компанії Тетяна Вашаргелі. — Про життя різних національних меншин безпосередньо з екрана, без закадрового голосу.
У позаконкурсному показі найбільшу зацікавленість викликали дві стрічки режисера зі Словаччини Ярослава Войтека. Кожна відзначена нагородами на багатьох фестивалях у Європі. Одна з них — «Кордон» — розповідає про складні долі людей сіл Великі і Малі Селменці. До 1946 року це був один населений пункт, а потім по самісінькому селу, поміж хат, пройшов міждержавний радянсько-чехословацький кордон…
Нині цей новий-старий кордон розділяє Україну та країни Євросоюзу, але в колись непроникній стіні вже пробито двері — відкрито пункт переходу. Люди, сім’ї яких були розділені понад півстоліття, можуть, нарешті, спілкуватися, ходити в гості одне до одного.
— Ще багато всім нам треба зробити, щоб та стіна повністю щезла і фізично, і в духовному розумінні, — сказав у прямому ефірі на обговоренні єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашік.
Журі прислухалося до глядачів
Телерадіокомпанія вла?штувала перегляд кращих програм у прямому ефірі. До студії з великим екраном, зручними кріслами відчинені двері для всіх. А щоб глядачі не поспішали додому, в перервах — частування кавою, чаєм і тістечками. Кому студія не до душі, ті дивилися вдома. Разом із закарпатцями — глядачі з багатьох країн Європи, бо передачі телеканалу «Тиса-1» транслюють через супутник.
— Міжнародне журі враховувало думки глядачів. Вони виявляли симпатії за допомогою скриньки для голосування, під час обговорення, — сказав в. о. генерального директора Закарпатської ОДТРК Віталій Мещеряков. — Усім цим організатори намагалися зберегти вірність принципам «Мого рідного краю», якими є його доступність і прозорість.
Другого дня фесту державне видавництво «Карпати» влаштувало у фойє студії виставку-продаж власних книжок. Головна тема — національно-культурний розвиток краю, життя його людей, міст і сіл.
Гран-прі вперше залишилося в Закарпатті
Запальні мелодії і танці найбільшої етнічної групи краю — угорської — стали для багатьох учасників, насамперед із центру та сходу України, справжнім відкриттям. Цей день був присвячений культурі народу з багатьма мистецькими і культурними досягненнями. Вечір, що не забарився, підбив загальні підсумки фестивалю. За три дні журі прослухало 67 радіопрограм та переглянуло 65 фільмів.
Переможців нагороджували в прямому ефірі. Третє місце присудили Таїсії Грись за радіовисилання «Глибоке коріння — високе гілля» (Закарпатська держ?телерадіокомпанія) та представникам Угорського телебачення MTVA за телепрограму «Постав свою душу в долоню». Другу сходинку п’єдесталу посів Ян Заборський (радіо міста Нови Сад, Сербія) за програму «Забуті настрої» та, знову ж, Угорське телебачення MTVA за стрічку «Брати». Вище за всіх, за вердиктом міжнародного журі, піднялися Раду Флоря (радіо міста Тиргу Муреш, Румунія) за програму «Караванне радіо». А закарпатець Максим Мельник за стрічку «Шаланки. Істина у бочці» здобув гран-прі. Переможці разом з дипломами отримали призи у вигляді бронзового, срібного та золотого едельвейсів.
— Я впродовж тривалого часу як автор беру участь у фестивалі, кілька разів із колегою Наталею Штефуцою був ведучим. Маю кілька нагород, але на найвищу сходинку досі не підіймався. Радий за колектив, який створював стрічку. Вдячний долі, що вперше за 14 років головний приз залишиться в Закарпатті, — ділився думками після нагородження Максим Мельник.
Володар гран-прі особисто доклав чимало зусиль для успіху фесту. Його зміст і обличчя видозмінюються, це — думка багатьох учасників. Недарма «Мій рідний край» рік у рік приваблює багатьох учасників з різних регіонів України та з-за кордону.
— Ми повинні навчитися робити сучасне європейське телебачення, — додав переможець. — Не маємо вдаватися до суто репортажного показу подій, національних свят, обрядів чи кухні. Це не пріоритет, на першому плані — людські долі, режисерська та авторська робота, сучасні телевізійні форми подачі матеріалів.
ДОВІДКА «УК»
