Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
Більшовиків незалежність України лякала дужче, ніж німецьке нашестя
Якщо вважати 8 Березня і 1 Травня міжнародними датами, то з двох суто більшовицьких свят календаря: 7 листопада і 23 лютого лише останнє виявилося напрочуд живучим. Навіть після офіційного скасування Дня Радянської армії його продовжували масово відзначати, що спонукало надати святу нового статусу — Дня захисника Вітчизни. Причому багато хто досі переконаний, що цю дату встановлено на ознаменування перших перемог над німецькими загарбниками під Псковом і Нарвою 1918 року.
Перемога, якої не було
У студентські роки я був одним з небагатьох на нашому курсі, хто скрупульозно перечитував та конспектував рекомендовані для вивчення праці класиків марксизму-ленінізму. Не стала винятком стаття Леніна «Важкий, але потрібний урок», уперше надрукована в газеті «Правда» 25 лютого 1918 року. В ній вождь з усією прямотою говорить про «мучительно-позорные сообщения об отказе полков защищать даже Нарвскую линию». Більше того, він безапеляційно заявляє, що «в Советской республике нет армии». Погодьтеся, після перемог такого не пишуть і не згадують «о бегстве, хаосе, безрукости, беспомощности, разгильдяйстве».
Втім, уже навчений гірким досвідом, що навіть для ознайомлення зі старими підшивками радянських(!) газет студент має заручитися завіреним гербовою печаткою офіційним клопотанням вишівського керівництва, я від подальших досліджень розсудливо відмовився.
Найімовірніше, я не був винятком, бо інакше як пояснити довготривале «мирне співіснування» ленінської статті та викладеної ще в «Короткому курсі історії ВКП(б)» офіційної точки зору: «Под Нарвой и Псковом немецким оккупантам был дан решительный отпор… День отпора войскам германского империализма — 23 февраля — стал днем рождения молодой Красной Армии».
До речі, у святковому наказі Сталіна від 1942 року вже стверджувалося, що «молодые отряды Красной Армии, впервые вступившие в войну, наголову разбили немецких захватчиков под Псковом и Нарвой… Именно поэтому день 23 февраля 1918 года был объявлен днем рождения Красной Армии». Та навряд чи навіть сам Верховний головнокомандувач зміг би відповісти на «провокаційне» запитання, чому 3 березня 1918 року Радянська Росія вимушена була погодитися на «похабний», за визначенням Леніна, Брестський мир із «наголову разбитыми» німцями…
Де взялася дата…
То, можливо, святковим для Червоної армії днем стала дата її створення? В наказі Реввійськради від 5 лютого 1923 року, підписаному Троцьким, стверджується, що «23 февраля 1918 года рабочее и крестьянское правительство провозгласило необходимость создания вооруженной силы». Однак під ленінським декретом про створення Робітничо-селянської Червоної армії стоїть дата 15 (28 за н. ст.) січня 1918 року.
Отож недаремно у 1933 році нарком оборони Ворошилов, ще не маючи під рукою єдино правильного роз’яснення з виданого лише у 1938 році «Короткого курсу», простодушно заявив на сторінках «Правди», що свято 23 лютого «носит довольно случайный и трудно объяснимый характер и не совпадает с историческими датами».
Найправдоподібнішою, на думку дослідників, є версія, що дата святкування пов’язана з опублікованим 22 лютого 1918 року зверненням-декретом Ради Народних Комісарів «Соціалістична вітчизна в небезпеці!». Згідно з ним відкривалися пункти запису охочих вступити до Червоної армії добровольців, а «нетрудові елементи» примусово залучались до риття окопів на ймовірних лініях оборони.
Тривожне очікування вже начебто неминучого приходу німців та проводи перших добровольців запам’яталися, а тому вихідний день — неділю 23 лютого наступного 1919 року — обрали для відзначення річниці «всенародного підйому для відсічі ворогу», якій судилося перетворитись у свято захисників Вітчизни.
…І що вона приховує
У вже згадуваному святковому наказі від 1923 року, підписаному Троцьким, цілком справедливо наголошується, що «под стенами Казани и Симбирска молодая армия получила первое боевое крещение». Однак розпочинати відлік історії Збройних сил із перемог над… представниками свого власного народу видалося некоректним навіть більшовикам. Так само не підходили для цієї мети «вікторії» червоногвардійців експедиційного корпусу Муравйова над українськими студентами під Крутами і розстріляним із важких гармат Києвом — «матір’ю городів руських».
А ось надумані перемоги над іноземними загарбниками якнайкраще вписувалися у творення легенди, хоч кинутих проти Української Центральної Ради військ з лихвою вистачило б для перетворення міфічного розгрому німців у реальність. Втім, докладне ознайомлення з ходом мирних переговорів у Брест-Литовську переконує, що цілком реальне німецьке нашестя жахало більшовиків значно менше, ніж втрата України чи, точніше, її хліба й вугілля.
Красномовним підтвердженням цього стало висунення Троцьким його знаменитої концепції «ні миру, ні війни», виголошеної… наступного дня після підписання мирного договору між УНР і Німеччиною. План радянської сторони полягав у відмові від укладення будь-яких офіційних угод, що давало змогу ігнорувати українсько-німецькі домовленості, та негайній демобілізації всіх російських військ за винятком… Українського фронту.
