Усі дороги ведуть до рояля

Збираються кошти на сучасні концертні інструменти для столичного Будинку актора та Національного музею літератури

Прислів’я «Усі дороги ведуть у Рим» походить від надійних бруківок, які з’єднували зі столицею Римської імперії найвіддаленіші провінції. А щодо класично-музичної сфери столиці України на часі перефразувати цей вислів ось так: «Усі дороги ведуть до рояля». Бо саме цей музичний інструмент може об’єднати нині багато чого і багатьох. Він уже згуртував у Києві відому піаністку Євгенію Басалаєву, столичний Будинок актора, Національний музей літератури та австрійську фірму «Joseph Brodmann Piano Group».

Інструмент настроювали щопівгодини

ХХІІІ концертом камерної музики «Автографи літопису часу» в Національній філармонії народна артистка України Євгенія Басалаєва започаткувала серію благодійних заходів меценатського проекту «За духовне відродження України», щоб зібрати кошти на придбання роялів австрійської фірми «Joseph Brodmann Piano Group» для концертного залу Будинку актора та зали колишньої Колегії Павла Галагана — нині Національного музею літератури. У здійсненні цієї шляхетної справи до культурно-мистецького благодійного фонду «Київ-Класік», який очолює Євгенія Басалаєва, вже долучився Президентський фонд Леоніда Кучми.

«У нас є хороші зали в Будинку актора, в Музеї літератури. Та без роялів високої якості музичні події європейського ∂атунку там не можливі. Мені було соромно, коли португальські піаністи, яких я запросила до Будинку актора, грали чудову музику, але інструмент доводилося настроювати щопівгодини, — аргументує пані Євгенія свою ініціативу. — Українські студенти яскравого музичного обдарування, лауреати престижних міжнародних конкурсів, після 4-го курсу від’їжджають за кордон, якщо їм там щось пропонується. Бо в Києві немає концертних залів, де б вони могли грати постійно, —Колонний зал філармонії молодим не по кишені. Але треба створювати їм професійні умови, щоб талановиті юнаки і дівчата могли реалізовувати себе на Батьківщині.

Я зустрічалася з президентом фірми «Brodmann», котрий спеціально приїжджав до Києва, і він сказав, що концертний рояль може продати нам за вартістю робочого інструмента і зробити знижку. Тож дуже пощастило, що можемо зібрати гроші на два роялі, бо вони доступні за ціною. Купуватимемо їх у Відні, на фабриці. Я сама вибиратиму».

Ось так пані Євгенія мріє підійти до роялів, придбаних за її ініціативи. Фото з сайту golos.com.ua

Спадок Драй-Хмари працює і дотепер

Про те, як важливо мати якісний рояль у Музеї літератури, розповіла його директор Галина Сорока: «Наша унікальна за своєю історією зала колись була частиною знаменитої Колегії Павла Галагана, яку називали «школою академіків». Заснувавши її, відомий український меценат Григорій Павлович Галаган та його дружина Катерина Василівна, з родини Кочубеїв, вклали в навчальний заклад усі свої статки, щоб таким чином увічнити пам’ять про рано загиблого сина Павла і робити для інших талановитих дітей те, що не встигли для нього. У цій залі й тоді повсякчас відбувалися великі культурні події, бо навколо колегії гуртувалася українська інтелігенція — письменники, актори, художники; та й з-поміж її випускників багато людей, які уславили українську культуру. Зокрема й відомий репресований український поет Михайло Драй-Хмара — рояль саме з його родини, зі своєю цікавою історією, стоїть нині в залі й донині працює. Навіть пані Євгенія Басалаєва зі своїми учнями одного разу грали на ньому концерт, але інструмент, звісно, не відповідає рівню їхніх можливостей.

У музеї щороку відбувається до 180 культурних заходів, значна частина з яких супроводжується музикою. Тож пані Євгенія Басалаєва відкриває нову сторінку нашої прекрасної зали: щоб сучасний якісний рояль у ній відповідав і благородному духу колегії за часів Галаганів, який ми намагаємося зберегти в музеї, і статусу професійних виконавців, які тут концертуватимуть. А залучаючи до придбання такого інструмента фірми, організації, заможних українців, пані Євгенія продовжує традицію меценатства, яке заснував Григорій Галаган».

Колись українські землевласники, такі як М. Овсянико-Куликовський, В. Тарновський, Г. Галаган, Д. Ширай, утримували симфонічні оркестри, ансамблі, оперні та балетні трупи, найобдарованіші артисти-кріпаки за їхні гроші здобували престижну музичну освіту навіть за кордоном.

У нинішніх українських багатіїв є «хатинки» й просторіші за Національну філармонію України, куди вони навіть не навідуються. Вони пильно стежать, щоб і годинник, і одяг, і авто та все інше були найпрестижніші й не дешевші, ніж у приятелів-олігархів. Та їх не обходить, що столиці України непрестижно мати єдиний пристойний зал, Колонний імені М. В.Лисенка, всього лише на понад 500 місць, в той час як у європейських країнах будуються нові симфонічні зали, і не лише в столицях…

Та якщо нові великі зали для України — все ще непідйомні гори, то відрадно, що потроху рухаються «Магомети», «проштовхуючи» в камерні зали нові якісні роялі, а заодно відроджуючи славу і цих інструментів, і мистецьких та меценатських традицій в Україні, і дбаючи про майбутнє вітчизняних музичних талантів та статусу висококультурної держави.

ДОВІДКА «УК»

В Україні інструменти фірми «Brodmann» не дуже відомі: цей бренд відродився кілька років тому, після 200-річного забуття. А ще на початку ХІХ століття їх добре знали в європейському музичному товаристві. У Відні, музичній столиці Європи, на них залюбки грали Людвіг ван Бетховен, Карл Марія фон Вебер.

До старого бездітного Йозефа Бродмана 1805 року прийшов навчатися фортепіанній справі молодий хлопець Ігнац Бьозендорфер. Він став найкращим учнем майстра, і той продав йому в 1828 році свою фабрику з усіма роялями і правом їхнього виробництва для імператорського двору. У перші 10 років на інструментах «Bоsendorfer» зазначалося, що це колишні «Brodmann».