Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
Якщо зима буде суворою, може так статися, що «Газпром» спробує перекласти на Україну провину за недопостачання газу в Європу
Віталій ЧЕПІЖКО, Василь ТУГЛУК, «Урядовий кур’єр»
Нещодавно директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар висловив припущення, що торішня ситуація, коли «Газпром» намагався перекласти провину за недопостачання блакитного палива у європейські країни на Україну, може повторитися. «Ситуація може бути вкрай неоднозначною. Все залежить від того, якою буде зима цього року: чи аномально холодною, чи звичайною, чи теплою», — зазначив він.
Із хворої голови на здорову
Мабуть, варто нагадати, що блефування та політичний тиск з використанням економічних важелів стали далеко не другорядними складовими зовнішньої політики Кремля. Приміром, на початку цього року голова правління «Газпрому» Олексій Міллер доповів тодішньому президентові РФ Дмитрові Медведєву, що «у певні дні на території України залишалося до 40 млн куб. м газу, що завдало фінансової і репутаційної шкоди» російському газовому монополістові. Після цього глава Російської держави перепитав: «Чи правильно я розумію: йдеться про традиційне заняття наших українських друзів — несанкціонований відбір газу?»
Можна було б не звернути уваги на цей діалог, якби його вели двоє пересічних громадян. Однак ознайомитися з такою оцінкою дій української сторони одержали можливість усі, хто заходив на сайт президента РФ. Хоч якщо бути об’єктивним, то варто було б говорити не «про традиційне заняття українських друзів», а про традиційні звинувачення української сторони російською в неіснуючих гріхах. Цікаво, що Олексій Міллер, який, м’яко кажучи, вводив в оману главу своєї держави та дискредитував нашу державу перед світовою спільнотою, не знайшов у собі мужності не те що попросити вибачення в України, а хоча б визнати свою помилку. Адже протягом усього періоду аномальних холодів у січні-лютому 2012 року Україна чітко і повністю виконувала всі свої контрактні зобов’язання щодо транзиту природного газу в країни Європи.
Мало того, у цій складній ситуації Прем’єр-міністр Микола Азаров запропонував компенсувати недопоставлені «Газпромом» законтрактовані обсяги газу в європейські країни за рахунок українських запасів блакитного палива з наших підземних газових сховищ. Адже з 1 по 21 лютого «Газпром» недопоставив 1 млрд 247 млн кубометрів газу, який українська газотранспортна система повинна була відтранспортувати в Європу. Керівництво тих європейських країн, громадяни яких завдяки добрій волі української сторони все-таки змогли безболісно пережити холодну зиму, не забуло публічно подякувати нашій державі за допомогу, проте нічого подібного з російського боку ми так і не почули. Мабуть, тому, що в Москві не звикли визнавати свою провину, а завжди намагаються перекласти її на інших.
Не вкладаючи коштів у розробку нових газових родовищ, наші сусіди збільшують витрати на видобуток вуглеводнів. Фото з сайту trubagaz.ru
Не наступити б удруге на ті самі граблі
Приміром, у 2009 році російській стороні вдалося переконати ЄС, що саме Україна винна в перебоях з постачанням газу на Захід. І йшлося не стільки про економічну складову, як про політичну. Кремль намагався закріпити у свідомості європейців переконання, що Україна — ненадійний партнер, і панькатися з нею чи допомагати нічого. На досягнення цієї мети було кинуто сили російських дипломатів, європейськими країнами роз’їжджали газпромівські емісари, були й замовні статті в іноземних ЗМІ. На думку експертів, провокування газових криз є традиційним для Росії інструментом зовнішньої політики. Так Кремль демонструє іншим країнам, що без російських вуглеводнів їм не обійтися.
Так чи так, але російські «експерименти» в європейських країнах запам’яталися. Саме тому лідери Євросоюзу в одному з інтерв’ю Центру Разумкова застерігають Україну і Росію від газової кризи, до якої, на їхню думку, може призвести дискусія між двома країнами про ціну на російські вуглеводні. Наголошуючи, щоб ці переговори не завадили виконанню Україною договору про енергетичне співтовариство і не загрожували постачанню газу в Європу.
Зрозуміло, що лідери ЄС дбають передусім про безпеку й комфортне життя своїх громадян, і цього разу вони звернулися явно не на ту адресу. Адже взимку цього року вони мали змогу наочно переконатися, що не Україна винна в зриві поставок, а «Газпром». Оскільки російський газовий монополіст, маючи обмежений ресурс вуглеводнів, змушений був обігрівати газом, призначеним для країн Європи, власні населені пункти. Як зазначає Михайло Гончар, Росія виявилася неспроможною забезпечити виконання своїх контрактних зобов’язань перед європейськими клієнтами. У них просто на піку споживання, коли була низька температура в Росії і Європі, не вистачило ресурсів газу. І на його думку, якщо наступної зими виникне подібна ситуація, оскільки газовидобуток у Західному Сибіру стрімко падає, то ініціаторів газової кризи слід шукати аж ніяк не в Києві, а в Москві.
Слід також врахувати, що «Газпром», вкладаючи кошти в будівництво обхідних навколо України газопроводів, по суті, не вкладав їх у розробку нових газових родовищ. Очевидно, сподівався, що можна буде й далі заробляти гроші на перепродуванні туркменського й узбецького газу. Проте «шара» рано чи пізно закінчується. Це нарешті змогли усвідомити й у «Газпромі», коли Китай викупив 65 мільярдів кубометрів туркменського газу і 10 — узбецького, які раніше Москва перепродувала в Європу.
Водночас витрати на видобуток газу в Росії зростають у зв’язку з виснаженням західносибірських родовищ. Але це, так би мовити, проблеми не наші. Українській же стороні, очевидно, слід проводити планомірну роботу зі зміцнення іміджу України в Європі як надійного партнера. Щоб там, коли повториться торішня ситуація з недопостачанням газу, не дослухалися до голосів з Москви з її традиційними звинуваченнями.
Вірогідно, російська сторона спробує підкріпити свої аргументи тим, що Україна значно знизила закупівлю російських вуглеводнів. Мовляв, саме через їх нестачу вона відбирає газ, призначений для європейських держав.
Насправді ж наша країна просто перейшла з благодійницьких на прагматичні економічні позиції в цьому питанні. Адже з 2005 року Україна, створюючи запаси палива для гарантії безперебійного постачання газу в Європу, жодного зиску з цього не мала. Український «Нафтогаз» фактично спонсорував «Газпром» і Європу, купуючи в Росії газ, який нам не потрібен.
Тепер Україна повертається до схеми, за якою «Газпром» сам повинен зберігати газ у своїх сховищах. Одне слово, для того, щоб спокійно, без міжнародних скандалів, пережити наступну зиму, необхідно заздалегідь бути готовим до «газавату». Бо недарма в народі кажуть: «Хочеш миру — готуйся до війни».
КОМПЕТЕНТНО
Дмитро МАРУНИЧ, експерт енергетичного ринку:
— Повторення українсько-російського газового конфлікту (на зразок газових війн 2006 та 2009 рр.) сьогодні малоймовірне. Українські високопосадовці неодноразово офіційно заявляли про необхідність дотримання чинних газових угод з Росією, принаймні до того моменту, коли ці угоди буде змінено або скасовано.
Це цілком зважена і раціональна позиція, яка дає підстави сподіватися на конструктивне продовження переговорного процесу з Росією щодо ціни та умов постачання газу в Україну.
Питання для офіційного Києва полягає в тому, що прийнятною неодноразово називали ціну газу на рівні $230—250 за 1 тис. кубометрів. Цьому є логічне пояснення: такий рівень цін надасть можливість певною мірою розв’язати фінансові проблеми «Нафтогазу» і позитивно вплинути на ситуацію із зростаючим дефіцитом платіжного балансу України.
Однак з огляду на поточний рівень цін на рівні $425—415 за 1 тис. кубометрів для відповідного здешевлення «Газпром» мав би піти на більш істотні поступки для України, ніж для європейських покупців, зменшивши ціну газу приблизно на 40%. Зустрічна умова російських партнерів — пропозиція Україні інтегруватися до Митного союзу, до якої Київ поки що не готовий.
Попри суперечності у позиціях Києва та Москви в газовому питанні, останній газовий конфлікт покликав до життя серйозний запобіжник майбутніх «газових війн». У Євросоюзі не хочуть шукати винних. Брюссель та інші столиці європейських держав передусім зацікавлені у стабільному забезпеченні блакитним паливом, електроенергією та теплом сумлінних платників податків, які, до речі, й делегували цю функцію європейським урядникам.
Валентин ЗЕМЛЯНСЬКИЙ, незалежний енергетичний експерт:
— Чи можлива в Україні чергова газова криза? Це питання, яким переймаються не тільки вітчизняні фахівці, а й очільники багатьох європейських країн. Однозначної відповіді на нього не існує, але з огляду на непохитну позицію України стосовно пропозицій російської сторони щодо вступу до Митного союзу, ймовірність виникнення нового газового конфлікту між Києвом та Москвою вельми висока.
Останні перемовини Президента України Віктора Януковича з його московським колегою наочно довели: Кремль не готовий вести економічні перемовини без вирішення політекономічних питань. Україна ж, навпаки, пропонує прийнятні рішення в економічній площині, за винятком беззастережної участі в інтеграційних процесах.
Так, Москва, яка останні кілька років не розмовляє з українськими очільниками дипломатичною мовою, вельми очікувано може вдатися до активніших дій. У такому разі українські дипломати мали б уже зараз розпочати роботу в Європі для запобігання виникненню в Євросоюзі чергових «газових питань» до України. Інакше ми знову будемо змушені виправдовуватися перед світовою спільнотою за дії наших північно-східних друзів. І наслідки від бездіяльності будуть набагато важчими для української газової галузі та економіки загалом, ніж у сумнозвісному 2009 році.
Юрій КОРОЛЬЧУК, член наглядової ради Інституту енергетичних досліджень:
