Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
Ці хитромудрі потомки еллінів зазвичай знаходять слабину в своїх найближчих сусідів і діють хоча й підступно, проте блискавично, без огляду на дрібнички в одязі: це може бути грецька тога, східна тюбетейка чи північний сарафан з кокошником.
А як подарунок замість троянського коня пропонують приватне метро до багатостраждального (щодо забезпечення комунальним транспортом) столичного спального району Троєщина і будівництво 13 російськомовних середніх навчальних закладів та 20 (за іншою версією — 30) дитсадочків у вигляді… інвестиційних мільярдів.
Ви не повірите, цей план має красиву і привабливу назву: «Київ — Москва: територія дружби». Його презентували цього тижня під час Днів Москви в столиці незалежної Української держави.
Пригадаємо, що угоду про партнерство і співпрацю між столицями двох сусідніх держав підписували ще на зорі нашої незалежності 20 років тому, коли Київ до попередніх побратимів — фінського Тампере, італійської Флоренції, польського Кракова приріс ще півсотнею нових.
У ній, зокрема, передбачалося проведення днів Києва в Білокам’яній і, відповідно, — Москви на берегах Славутича. Спершу такі гостини відбувалися в теплій обстановці: киян зустрічали російським кулічем, а москвичів нашим короваєм, у тамтешній мерії лунало «Розпрягайте, хлопці, коней», а на Хрещатику «Во поле береза стояла». Згодом зі сходу повіяло північним вітром, який аж на десять років поспіль заморозив те, що так добре розпочиналося.
Крига скресла зовсім недавно, зі зміною керівництва виконавчою владою в обох столицях. Торік, приміром, якийсь надто жвавий сподвижник зміцнення українсько-російських зв’язків навіть закрив фасад одного з будинків навпроти столичного Бессарабського ринку, що реставрувався, велетенським плакатом, на якому міст через Дніпро з’єднував столиці України та Росії.
Після десяти років прохолодного братерства саме цього вересня в Києві знову урочисто стартували Дні Москви. І не прості, а приурочені 20-річчю започаткування побратимських відносин.
Та замість втішитися від зустрічі зі старими-новими друзями, столична громада з подивом дізналася: саме під час цих днів підписано угоду між Київміськдержадміністрацією та ТОВ «Інвестиційна компанія Зовнішекономбанку «ВЕБ Капітал», яка забезпечить нам будівництво четвертої лінії столичного метрополітену. Однак ця лінія буде приватною, тобто належатиме не столичній громаді чи нашій державі, а московському товариству з дуже обмеженою відповідальністю.
Оскільки ж законно обраного голови в нас катма, то кияни, обриваючи телефон нашої редакції, в різкій формі запитують: «А нашою думкою ви, панове очільники виконавчої влади в столиці, цікавилися?». Погодьтеся, перед давно очікуваними виборами міського голови та Київради ці слова звучать нериторично.
Ще зловіснішою є широко розрекламована інформація про ще один «горизонт» нового інвестиційного співробітництва: московські інвестори будуватимуть киянам російськомовні школи та дитячі садки, а ми з вами зі своєї кишені, тобто столичного бюджету, протягом наступних десяти років віддаватимемо російському банку його сьогоднішні кошти, але із завтрашніми відсотками.
Як вам така перспектива, дорогі земляки?! І це при тому, що, як заявив чинний голова Київміськдержадміністрації (цитуємо «Українську правду — Київ»), «питання про збільшення кількості російськомовних шкіл у Києві не обговорювалося столичною владою, бо немає відповідної ініціативи городян».
Немає не лише ініціативи, а й попиту, бо лише в одному, щоправда, міністерському кабінеті набридливою мухою дзижчить ідея невідкладно звести російськомовний середній навчальний заклад, зовсім не потрібний киянам.
Здається, українські школи ми ще будувати не розучилися. Та й величезної гостроти їхнього масового будівництва поки що не відчувається. А те, що показували російським колегам під час нинішніх днів Москви, — «Казку» для дошкільнят, гімназію ім. О. Пушкіна, спецшколу біотехнологій, не гірше не лише від подібних московських, а й варшавських, паризьких чи віденських освітніх закладів. Вочевидь у цьому, та й в інших російських подарунках криється якесь «подвійне дно».
