про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та відміні реєстрації ВСТАНОВИВ: 20 червня 2012 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до - Євпаторійський міський суд Автономної Республіки К - Абзатова Г. Г.

Справа № 106/6966/2012

2/0106/1404/2012

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2012 року м. Євпаторія

Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі

Головуючого судді Абзатовой Г.Г.

при секретарі Кіоса Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Євпаторія цивільну справу по позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та відміні реєстрації

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2012 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, скасування реєстрації відповідача у зазначеної квартирі, виселення відповідача з квартири. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач проживає у зазначеної квартирі, яка належить позивачці, безпідставно, як стороння для неї особа; вона не бажає проживати разом з ним у її квартирі, оскільки він зловживає спиртними напоями, погрожує їй фізичною розправою, з цього приводу вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів , але відповідач продовжує влаштовувати сварки, не сплачує їй гроші за користування її власністю, створив обставини, які унеможливлюють сумісне з ним проживання у одній квартирі, тому вона письмово пропонувала відповідачу добровільно виселитися з будинку, однак він відмовився; відповідач перешкоджає їй у проживанні в зазначеної квартирі, порушує її право власності на квартиру. Позивачка також зазначила, що відповідач проживає у жилому будинку незаконно, оскільки був зареєстрований у квартирі попереднім власником - її матір'ю, його бабусею, як онук на умовах користування житлом; зараз бабуся відповідача , її мати померла; власник квартири змінився, відповідач не надає можливості позивачці користуватися належною їй квартирою.

У судовому засіданні позивачка та її представник , адвокат Горбаль І.В., який діє на підставі договору доручення ( а.с. 21,22) позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, ( а.с. 38) до суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив не просив розглянути справу за його відсутності, або відкласти з поважних причин.

Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляду справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд вислухавши пояснення позивача, пояснення свідків, вивчивши письмові докази по справі, прийшов до наступного висновку.

За матеріалами справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_4 - матері позивачці. Онук попереднього власника - ОСОБА_4, -ОСОБА_2 ( відповідач по справі), з її згоди був вселений у квартиру, як член її сім'ї з 14 березня 1995 року, у віці 8 років.

Позивачка є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеному 27 грудня 2007 року між нею та її матір'ю ОСОБА_4 (а.с.8-9); Позивачка зареєстрована у зазначеної квартирі з 14 лютого 2006 року, відповідач був зареєстрований у квартирі 14 березня 1995 року ( а.с.11)

У судовому засіданні позивачка пояснила, що первісно відповідач з попереднім власником - своєю бабусею - проживали однією сім'ю; йому було надано право проживати в квартирі; реєстрація проживання проводилася на загальних підставах без обговорення особливих умов та періоду проживання; він до теперішнього часу проживає у той кімнаті, яка була визначена ОСОБА_4 йому для проживання.

Встановлено у судовому засіданні, що після переїзду позивачці до квартири матері, між позивачкою та її племінником -відповідачем по справі також існували сімейні стосунки, але потім внаслідок негативної поведінки відповідача, їх стосунки погіршилися. З пояснень свідків ОСОБА_5, Меншикової виходить, що з 2005 року, коли приїхала ОСОБА_1 , вона «отлучила от себя » ОСОБА_4 , заставляла його прибирати за собою, бути відповідальним, тоді він заявив, що хоче проживати самостійно. До теперішнього часу вони не ведуть сумісного господарства, відповідач проживає у прохідної кімнаті, сплачує розходи на освітлення , за газопостачання.

Зазначені обставини безперечно свідчать про те, що між сторонами по справі існували до реєстрації відповідачки у зазначеної квартирі сімейні правовідносини; позивачка турбувалася про племінника, коли він був неповнолітнім, позивачка надала дозвіл племіннику проживати у придбаному за договором дарування у 2006 році житлі, де була зареєстрована також позивачка; тобто по суті його проживання у квартирі разом з дозволом на проживання були продовженням сімейних правовідносин, які склалися раніше.

Позивачка не заперечувала проти того, що при вселенні відповідача у квартиру та його реєстрації у квартирі між попередним власником та відповідачем не було ніякої домовленості щодо періоду проживання або інших особливих умов проживання. Позивач також не заперечує, що після її вселення у квартиру та набуття нею права власності між нею та відповідачем також не було іншої домовленості щодо періоду проживання або інших особливих умов проживання. Нею у судовому засіданні не надані докази зворотнього.

Зазначені обставини, а також реєстрація відповідача у квартирі, яка належить позивачці на загальних підставах свідчать про те, що відповідач набув право проживання у квартирі як член сім'ї як попереднього власника так і позивачці позивача та без будь-яких обмежень у майбутньому.

Суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідача слід виходити з положень ст.156 ЖК України, оскільки відповідач поселився у квартиру за згодою попереднього власника - його бабусі та у подальшому залишився там проживати за згодою позивача у справі.

Новий власник квартири ОСОБА_1 не заперечувала проти проживання відповідача у цій квартирі протягом багатьох років.

Права власника житлового будинку чи квартири визначені ст. 383 ЦК Україні та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпорядження своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав,передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Позивач визнавала, що погоджувалась на проживання відповідача в квартирі і після набуття нею права власності.

За змістом ст. 156 ЖК припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє членів сім'ї права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ст. 157 ЖК України члена сім'ї власника житлового будинку(квартири), зокрема, і колишнього, може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України, а семе: у разі систематичного руйнування чи псування ними належного власнику жилого приміщення або використання його не за призначенням, або систематичного порушенням правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Виселення провадиться в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Ураховуючи те, що ОСОБА_2 вселився до спірної квартири в установленому законом порядку та набув прав і обов'язків, передбачених ст. 156 ЖК України, суд вважає, що позов про захист права власності позивачки в обраний нею спосіб шляхом задоволення негаторного позову, заявленого на підставі ст. 391 ЦК України, не можна визнати обґрунтованим, оскільки підстави виселення членів сім'ї власника житлового приміщення, зокрема, і колишного, передбачені нормами ст.. 157 ЖК України та полягають у порушенні такими особами умов їх проживання і користування жилим приміщенням, що належить власнику.

Відповідно до ст. 157 ЖК України положення ст. 116 ЖК України застосовуються і при виселені члена сімї власника будинку квартири.

Як вбачається із вищенаведеного, виселенню, у відповідності до положень ст. ст. 116 та 157 ЖК України, має передувати застосування до порушника заходів запобігання і громадського впливу, які виявилися безрезультатними.

Як пояснила позивачка та її представник, ОСОБА_1 неодноразово зверталася із заявами щодо поведінки відповідача до міліції. Результатами таких звернень були постанови про відмову у порушенні, відносно відповідача, кримінальних справ. Будь яких офіційних попереджень відповідачу не робилося та інших заходів впливу до відповідача не застосовувалося.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, свої позовні вимоги обставинами, які б свідчили про наявність передбачених ст.157, ч.1 ст.116 ЖК України підстав для припинення права користування ОСОБА_2 спірною квартирою, ОСОБА_1 не мотивувала. Будь-яких доказів на підтвердження наявності перешкод у розпорядженні належною їй квартирою до суду не надала. Однак це не позбавляє права позивача на звернення до суду з відповідним позовом у передбаченому законом порядку.

За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позову про усунення перешкод ОСОБА_2 шляхом його виселення слід відмовити.

Відповідно до ст.405 ЦК України члени сімї власника житла мають житловий сервітут на проживання у житлі, який втрачається тільки у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік.

Приймаючи до уваги відсутність правових підстав вважати втраченим відповідачем житловий сервітут на право проживання у зазначеному житловому будинку, суд вважає що позовні вимоги є необгрунтованими в частині виселення відповідача із квартири.

Що стосується зняття з реєстрації відповідача суд приходить до наступного

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (надалі по тексту Закон України) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Виходячи з того, що Закон України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України). У задоволенні позову про виселення відповідача судом відмовлено, тому не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивачці про зняття відповідача з реєстрації.

На підставі викладеного, керуючись ст. 391, 405 ЦК України, ст. ст. 116, 156, 157 ЖК України, ст. 8,10, 60, 88, 208, 212, 213,214,215,218 ЦПК України, суд

ВИРИШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та відміні реєстрації , відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня, проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуто судом , що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії

Суддя АБЗАТОВА Г.Г.