Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
ЗНАЙ НАШИХ!
Демонстрація волинських спецнапоїв на міжнародній виставці у Берліні викликала справжній фурор. Чи стануть вони доступнішою продукцією?
Валерій МЕЛЬНИК,«Урядовий кур’єр»
На виставці «ІТБ Берлін-2013 (Internationale touristische Brse)» цього року зустрілася майже сотня міністрів, які у своїх країнах відповідають за розвиток туризму. Експозиції, що зацікавили їх та потенційних туристів, представляли на ній понад 10 тисяч учасників із 188 країн. Ознайомитися з кращим із кращого прийшли 110 тисяч (!) відвідувачів, майже половина з них — з поза меж Німеччини.
Тим приємніше, що українська експозиція в номінації «Європа» за результатами експертного оцінювання фахівців Кельнської бізнес-школи посіла п’яте місце. Свою частку у привабливість експозиції, що мала й підрозділ «Луцьк — медове місто», внесли волинські пасічники і медовари. Їх на престижному заході представляли голова громадської організації «Братство бджолярів землі Волинської «Ройовий стан» Володимир Дмитрук та її братчик Антон Шотік. Демонстрація відкачки меду та дегустація їхньої продукції, зокрема питних медів, викликала серед відвідувачів справжній фурор.
Антон Шотік із зятем Анатолієм перевіряє підготовку сім’ї до зимового періоду. Фото автора
Любов на генетичному рівні
Антон Шотік та його дружина Марія Олександрівна — постаті на Волині й у прилеглих областях добре відомі. Адже цих людей можна постійно бачити на різноманітних етнографічних та фестивальних заходах. В їх організаторів уже стало доброю традицією запрошувати волинську родину, яка є своєрідною живою енциклопедією бжолярства й апітерапії. Їхня головна «база» — батьківська садиба у селі Радомишль Луцького району. Сюди Шотіки квапляться за будь-якої зручної нагоди. Адже тут коріння родини. І саме під віковим дубом, що від старості вже почав усихати, за переказами, колись оселився втікач від пана прадід Антона Максимовича. Тут він і збудував першу хатину Шотіків. Називали його люди тоді «той, що втік». А згодом одна літера загубилася, ще одна — трансформувалася, і стало в чоловіка прізвище, яке родина з гордістю носить і нині: Шотік.
— І прадід мій, і дід були пасічниками. І батько підтримав ідею відновити пасіку, що занепала у воєнні роки: любив на ній працювати навіть в дуже поважному віці. Може, тому й прожив понад 90 років, — згадує Антон Шотік, з яким у супроводі його зятів Андрія й Анатолія ми приїхали у затишну місцину біля лісу. — Ось і стоять наші вулики під тим самим півтисячолітнім дубом. І без бджіл тепер не можемо навіть уявити свого життя.
На запитання, що підштовхнуло міську людину продовжувати прадідівську справу, відповідає: «Мабуть, потреба у спілкуванні з Божою комахою, що у зрілі роки прокинулася десь на генетичному рівні, — замислюється на хвилину, а потім додає: — Може, й те, що свого часу, коли після хвороби Боткіна у мене виникли проблеми з печінкою, cаме мед та обніжжя допомогли швидко вилікувати її. Нині наша пасіка, на якій понад півсотні бджолосімей, — не тільки місце відпочинку, а й робота для всієї родини.
— У роки, коли на луцькі підприємства розпочало масований наступ безробіття і місяцями не виплачували зарплату, саме зібраний, а потім проданий мед допомагав заробляти на життя. Пізніше пасіка розрослася і стала тим антикризовим заходом, що дав змогу нашій родині не впасти у депресію, — згадує Антон Максимович. — Згодом до роботи із «антикризовим» медом та іншою продукцією бджільництва долучилися і обидва мої зяті — Андрій та Анатолій, дочка, дружина Марія. Сталося так, що через захворювання вона не змогла більше виконувати роботу, яку дуже любила, — вчителювати.
Марія Шотік розповідає рецепти відновлених народних ліків та профілактичних заходів. Фото автора
«Три роки плакала за своїми дітьми»
Ці слова з інтонацією, у якій прозвучала так і не загоєна туга за найсвітлішим періодом життя, сказала сама Марія Олександрівна.
Хвороба голосових зв’язок позбавила її можливості повноцінно займатися звичною професійною діяльністю. Бо ж голос для вчителя — це головна можливість донести до дітей те, чим володієш сам. А коли він раз у раз «сідає» — про яку безперервність і логічність викладу математичного матеріалу може йтися? Стало зрозуміло: слід змінювати професію.
«З випробувань слабаки виходять ще слабшими, а сильні — ще сильнішими», — ці слова повною мірою можна застосувати до ситуації, у якій тоді опинилася берегиня родини Шотіків. Марія таки довела, що вона — із сильних.
— Коли лікувала свої голосові зв’язки, почала експериментувати з прополісом. Він має унікальну властивість вбивати хвороботворні бактерії й віруси, але не шкодить, — згадує колишня вчителька, яку і нині із величезною приязню згадують сотні випускників Луцької загальноосвітньої школи №24. — Тоді з’явилося бажання дізнатися більше про апітерапію.
Апітерапія — це медичне використання продуктів бджільництва. Бере вона початок ще зі Стародавнього Єгипту, Греції та Китаю; згадки про такий вид оздоровлення є у Біблії та Корані.
Усе це відомо з часів, коли не було ще антибіотиків та інших потужних «швидких» ліків, що одне, як відомо, лікують, а інше — калічать. В усякому разі, у старих книгах є чимало рецептур, забутих тепер. На них і сконцентрувалася родина Шотіків, яка буквально по крупинках повертає в сучасне просякнуте хімією життя подароване самою природою, що тисячоліттями повертало здоров’я і силу нашим прадідам.
Нині Марія Олександрівна з допомогою дочки Ольги, яка закінчила Вінницький національний університет імені уславленого хірурга Миколи Пирогова та інтернатуру в Харкові й має професійну фармацевтичну освіту, вже відродила понад півсотні забутих лікувальних і профілактичних рецептур. Усі — на основі продукції бджільництва. Ці препарати можна побачити у відкритій стараннями Волинського братства бджолярів під міським будинком «Просвіти» унікальній для нашого життя «Медовій хаті». У ній кожен охочий може ознайомитися з основами пасічникування, оздоровлення з допомогою апітерапії.
Луцька міська влада посприяла перетворенню колись занедбаного підвалу, що пережив ще й пожежу, на ще один культурний заклад. Бо добре розуміє значення того, що нині роблять для людей об’єднані у братство «Ройовий стан» бджолярі. Попри те, що агресивної реклами цього центру медової культури ніде немає, він стає дедалі відомішим, зокрема за межами області.
Марія Олександрівна навіть розповіла напіванекдотичний випадок, що трапився недавно. Жінки з однієї із західних областей, що в екскурсійному автобусі прямували в Луцький замок, несподівано захотіли відвідати «Медову хату». Бо там «найкращі мазі від тріщин на п’ятах продаються, і дуже помічні маски від зморщок на обличчі». За настійливими наполяганнями екскурсовод погодився змінити маршрут, щоб туристи заїхали «на 15 хвилин». Ті розтяглися на півтори години й мало не зірвали екскурсію Старим містом.
Сувенір для депутата Бундестагу
Цього року родина Шотіків традиційно взяла участь у київській виставці «Агро-2013». І попри тисячі виставлених експонатів, привернула увагу міністра агрополітики Миколи Присяжнюка. Того зацікавив питний мед. Той самий, пляшку якого під час участі бджолярської родини у виставці в Берліні отримав як український сувенір депутат Бундестагу.
— Здавна, ще з часів Київської Русі, було відомо: мед, який не можна з’їсти, можна випити, — жартує Антон Максимович на тему, розвитку якої присвятив останнє десятиліття свого життя.
Присвятив, бо він один з небагатьох аматорів, які на початку цього тисячоліття взялися відроджувати в Україні забуті рецепти питних медів.
Питні меди — це окрема тема в бждолярській праці родини Шотіків. На численних дегустаціях та виставках їхня продукція неодноразово здобувала найвищі нагороди.
— Старі рецептури, що трапляються у книгах минулого і позаминулого століть, — це одне, а практика — зовсім інше, — вводить у курс справи зять Андрій, який, за родинним «розподілом праці», опікується перетворенням меду на витончені трунки. Доки шукали технології, не один десяток літрів меду довелося вилити. Бо те, що мало дарувати людям радість, із якихось причин перетворювалося на… оцет.
— Питний мед — це споконвічний український напій, — продовжує його розповідь Антон Максимович. — Рецептів багато. Хтось напій варить, інші змішують із фруктовими соками і травами: мелісою, м’ятою, чебрецем, хмелем і протягом року настоюють у дубових діжках у прохолодному льосі. П’ють меди зовсім потрошку, щоб не впиватися, а просто смакувати. Але якщо хтось і перебере норму, на ранок йому не болить голова. І хворобливого звикання до питних медів не спостерігається — надто багато різних корисних мікроелементів вони містять, на відміну від простої формули горілки.
Але із виробництвом і реалізацією питних медів дедалі частіше виникають проблеми. Адже ні для кого не секрет, що вони хоч і в невеликій кількості, але містять алкоголь. А виробництво його контролює держава, і підпадає воно під регулювання акцизами.
— У Росії та Білорусі цю проблему розв’язали дуже просто, — розповідає Антон Шотік. — Там питні меди у класифікації товарів законодавчо зарахували до продукції бджільництва. Чи не пора й Україні, пасічники якої нині відроджують давній промисел, зробити так само? Аби бджоляр, який своєю важкою працею розвів Божих комах, що опилюють усе навкруги, не боявся хлопців у кашкетах. Бо він, бачите, частину меду, яку не зміг продати через тиск на ринок дешевого меду китайського, пустив на медівку…
— Нічого смачнішого в житті не куштувала! — прокоментувала недавню дегустацію шотіківського бальзаму на волинському меді Ірина, колега-журналістка. — Ось це виробництво повинна лобіювати наша держава!
У тому, що в її словах є раціональне зерно, як на мене, сумніву бути не повинно. Україна, яка й так за розвитком бджільництва має на європейському ринку гарні перспективи, мусить підтримати поетів сільського господарства — вітчизняних бджолярів. І доля цього відродженого народного промислу залежить чи не найперше від позиції, яку займе наше Міністерство аграрної політики та продовольства. І, звичайно ж, його очільник Микола Присяжнюк.
