Судебный адвокат

Консультации

Вопрос к юристу:


О нас
Большущее Вам спасибо. С Вами приятно работать! Ребята - Вы просто умнички.

Этот интернет сайт здоровский! Пользовался довольно чуть ли не по три раза на день. Этот портал ожидает хорошее будущее. Желаю удачи. Хотелося б видеться с Вашими трудами чаще! Дерзайте!

Судебные статьи
Иск в суд: услуги адвоката

Иск в суд: услуги адвоката Адвокат поможет составить исковое заявление в суд, соберёт необходимые доказательства и избавит от массы отрицательных эмоций ...

Определение места проживания ребенка в процессе ...

Определение места проживания ребенка в процессе развода родителей Наши семейные адвокаты правильно составят исковое заявления и учтут все претензии и требования клиента, и обязательно прислушаются ...

Процедура по составлению иска в суд от юриста

Процедура по составлению иска в суд от юриста Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...

Новости Юристов
Працівники ДАІ Рівненщини затримали автомобіль...

Працівники ДАІ Рівненщини затримали автомобіль, водій якого незаконно перевозив ялинки Днями, близько 13 години, під час нагляду за дорожнім рухом, поблизу села Балашівка Березнівського району інспектори ДАІ, зупинили вантажний автомобіль ГАЗ53, під керуванням мешканця міста Березне.

На Полтавщині працівники ДАІ зустрілися із студентами .

На Полтавщині працівники ДАІ зустрілися із студентами вищого міжрегіонального професійного училища Основною темою зустрічі стало питання безпечної поведінки на автодорогах. Під час спілкування інспектор управління ДАІ Ірина Пилипенко зупинилася на кожній із категорій учасників дорожнього руху.

За героїзм та відвагу вінницькі працівники ДАІ ...

За героїзм та відвагу вінницькі працівники ДАІ отримали позачергові спеціальні звання Сьогодні, 8 січня, до міста Немирів Вінницької області завітав начальник Департаменту ДАІ МВС України Анатолій Сіренко аби за дорученням Міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова нагородити ...




Наши дела в суде

№757/773/14-к

Судья: Білоцерківець О. А.
07.01.2015

№757/30624/14-ц

Судья: Цокол Л. І.
07.01.2015

№757/34306/14-ц

Судья: Цокол Л. І.
07.01.2015

Пароль, щоб відчинити двері часу

    Пароль, щоб відчинити двері часу

    У Києві презентовано нову книжку Івана Дзюби «Не окремо взяте життя»

    Це найповніше зібрання спогадів і роздумів академіка НАН України, лауреата Шевченківської премії, Героя України Івана Дзюби, що побачило світ у видавництві «Либідь», зустрічав переповнений зал Київського планетарію, вітаючи його автора як одного з найбільших моральних авторитетів нації.

    Письменник Валерій Шевчук зізнався, що єдиний раз був плагіатором: бо свій «сарайчик» у Житомирі колись обклеїв папером і обписав лозунгами так само, як побачив у кімнаті молодого Івана Дзюби в комуналці на столичній вулиці, нині Інститутській. До цієї кімнати потрапляли на гостини лише ті, кому її господар довіряв пароль: скільки разів подзвонити в його двері, щоб їх відчинили.

    А для мене є паролем «Іван Дзюба», щоб відчинити двері й у той час, у якому жила, і в той, який він знав ще до мого народження, і в час нинішній — щоб побачити всі ці десятиліття, глибоко і всебічно, його очима. Поглядом не просто талановитого, розумного, дуже ерудованого, а насамперед чесного, правдивого, совісного, порядного чоловіка, якому вірю і в якому не розчарувалася. Бо навіть на українське сьогодення, багатолике, як і всі часи, різні мої сучасники нацементовують стільки й таких масок, що спробуй розпізнати під ними істинні обличчя: не лише комусь чужому, а й нам самим, співвітчизникам.

    Чесності й правдивості Івана Дзюби насамперед перед собою колись було достатньо, щоб, усвідомивши «невідповідність між ідеалом і реальністю» радянських часів, відважно «перекваліфікуватися» із комсомольського активіста в дисиденти суспільно-вибуховою працею «Інтернаціоналізм чи русифікація».

    Не заплющує він очей і на невідповідність між ідеалом і реальністю нинішньої демократизації в Україні.

    Його «Не окремо взяте життя» — із присвятою дружині: «Марті, з якою пройдено найважчі дороги в житті, замість подарунка на золоте весілля». Жінці, як зазначали на презентації цієї книжки, без якої Іван Дзюба не реалізувався б так усебічно навіть з його талантом й працездатністю.

    Рядки із книжки Івана Дзюби «Не окремо взяте життя»:

    «Розповідатиму я — читач у цьому пересвідчиться — не так про себе, як про людей, з якими зводила мене доля. Причому не так про великих і знаних (про них і без мене написано багато), як про невідомих і «безіменних». У цьому, мабуть, особливість моїх спогадів. Але це не якась теоретично узасаднена «принципова позиція», а природний наслідок мого способу життя, особливості моїх життєвих контактів: я почувався чужаком серед іменитих і не відчував до них потягу (хіба що коли виявлялася якась внутрішня близькість), зате мене завжди дуже цікавили і приваблювали світ, думка, слово людей, серед яких я жив, — родичів, сусідів, студентських друзів, селян, робітників, просто випадкових знайомих або попутників у поїзді тощо; мені здавалися значущими випадково почуті уривки розмов на вулиці, чиїсь репліки — за цим я в уяві реконструював чийсь образ, чиєсь життя. Такі записи я вів ще зі шкільних років (аж поки життя не засмикало так, що довелося про це забути), — дещо спробую використати в цих спогадах. Не критимуся: мені дуже любо в цьому обжитому світі минулого, в спогадуваному колі давніх друзів, знайомих і малознайомих, близьких і далеких людей, у хаосі їхнього незабутнього різноголосся, — і часто тікаю туди від брутальщини нашої псевдоновобуржуазності. Втім, брутальщини й тоді вистачало, але вона не здавалася такою всепереможною».

    «Не обіцяю говорити все, що знаю про себе і про інших. Зате обіцяю не говорити того, чого не знаю, обіцяю не говорити неправди».

    «Не підправляймо, не редагуймо свого минулого: не зазіхаймо на себе самих. Кому потрібний старт після фінішу?»

    ОСОБИСТЕ

    «Як я побралася з москалем»

    Марта ДЗЮБА, дружина письменника:

    — Про те, як ми познайомилися з Іваном Михайловичем у далекому 1962 році на дні народження Ірини Вільде, до якої разом з ним приїхали Іван Драч та Микола Вінграновський, вже написано.

    Але не знають люди ще такого. Відрядження в них уже закінчувалося. Раптом через кілька днів у двері дзвінок, приходить Іван Михайлович з маленькою валізочкою — і до моєї мами: «Ольго Іванівно, я дуже не хочу їхати зі Львова, але в мене закінчилися гроші, не маю чим за готель заплатити, не маю за що кормитися, а їхати ще не хочу. Можна, я у вас поживу?»

    Кілька днів пожив у нас і поїхав до Києва. А вдома з мене підсміюються, у нас була сім’я з гумором. Кажуть, поїхав письменник, тепер чекай листа. Минає день, другий, третій, тиждень — ніякої звістки. Мені вже і незручно, я й сердита. Нарешті надходить лист. І всі чекають, що ж письменник написав. Відкриваю конверт, а там на бланку телеграми кілька слів: «Дуже скучив. Скоро приїду».

    Я знову стала об’єктом насмішок своїх родичів. А Дарія Дмитрівна, себто Ірина Вільде (ми були дуже близькими сусідами) каже: «Мартусю, нащо вам ці літератори, ви що, не знаєте, як я живу? А як письменник чоловік… Грошей не заробить, а ще прийде випивши... У вас повно інженерів, лікарів, а ви собі якогось літератора вибрали»…

    Після того листа Іван приїхав наступного дня. Він хотів, щоб ми одразу ж одружилися. Мама сказала: «Ні, почекайте, якщо рік вибудете, зможете побратися». Це зараз Львів, Київ, Донбас близько, а тоді здавалося… «Марта заміж збирається та за москаля».

    Я родом з Комарного, невеличкого містечка біля Львова. Приїхав у Комарне мій двоюрідний брат і каже бабусі, яка виховувала мене, коли мама була в Сибіру: «Знаєте, таки файний той москаль, і гарний, і по-українськи говорить. Але що мені не сподобалося, у наш час він серед дня тримає на столі пістолет». А в Ірини Вільде був молодший син мого віку, він завжди створював якусь підпільну організацію, його пістолет вона принесла до нас. І він лежав на столі, біля якого сидів Іван…

    Уже майже 50 років ми разом, це теж не випадково. Колись у нас був перший собака страшенно неслухняний, тікав від нас, потім таки десь пропав. Якось ми йшли удвох із чоловіком. Я й кажу, що, коли мали собаку, все-таки веселіше було прогулюватися. А Іван: та ти що, він і тікає, і вночі спати не дає. Ні, каже, у нас другого собаки вже не буде, це я точно знаю. Помовчав хвилинку: «І другої жінки».

    ДУМКИ З ПРИВОДУ

    «Наше житейське море — з ізольованих струмочків»

    Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди:

    — Це роздуми Івана Дзюби про людей, енциклопедія їхнього буття, страждань, надій. Та читаючи цю книжку, відчуваєш, настільки ми все-таки були роз’єднаними. Сьогоднішнє житейське море нашої країни народжувалося із тих струмочків, які були ізольованими один від одного.

    «Світ розлюднюється, а література обростає шерстю»

    Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ, письменник:

    — Іван Бунін, а він не обділений увагою Івана Дзюби, мріяв написати книжку вільного падіння. Тобто вільну від літературних умовностей. Саме таке «Не окремо взяте життя». Ця справа складна, немов український борщ в ідеальному варіанті з понад 70 інгредієнтів. Тут маємо діалоги, портрети, імпрезії, медитації, коментарі, афоризми, дзюбізми…

    Але є в цій книжці дві основні складові. Перша — затонулий час. А може, інакше: затонулі Атлантиди у ньому. Одна з них — рідна Дзюбина Донеччина, яка мала колись українське обличчя. Це густо персоналізований і дуже людяний твір: стільки в ньому колоритних простих смертних! І виписані вони з таким розумінням, що мимоволі думаєш: нинішній світ розлюднюється у темпі прискорень. І навіть література, на превеликий жаль, обростає шерстю.

    Тут ми побачили такого Дзюбу, якого досі не знали: з його проривами в художню літературу.

    Друга складова — не окремо взяте життя, але в його окремості, у зростанні від цокольного поверху до нарощування поверхів наступних. Життя від хлопчика-школярика, якого невідома сила змусила писати щоденники; російського філолога, залюбленого в Писарєва і Маяковського; взірцевого комсомольського активіста, який збунтувався проти начальства в колишньому Сталіному, — і до Дзюби-мислителя, культуролога, літературознавця, полеміста. У цій книжці немає фальші й того різновиду лукавства, який дуже легко переплутати із правдою. Дзюба щирий і відкритий, але його відкритість стримана, це не шокуюча відкритість Руссо, якому, до речі, за перевитрати його сповіді автор дорікнув у своїй книжці. За цим проглядається дивна людина, а чоловік Дзюба загадковий. Із спілкування з ним завжди залишається відчуття недомовленості. За сказаним вгадується більше несказаного.

    Усі ми знаємо роботу Миколи Шлемкевича «Загублена українська людина». Тож «Не окремо взяте життя» Івана Дзюби — книжка незагубленої української людини, життя якої відбулося. Без внеску якої — філософського, культурологічного, літературознавчого — важко уявити надбання українського розуму в контексті часу.

    «Він не таврує, а пояснює»

    Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, письменник:

    — Іван Дзюба ніколи не належав до тих, хто таврував: завжди намагався щось пояснити. Намагається досі. Звичайно, запеклим ворогам розтлумачувати нема чого. Але пояснювати тим, хто не знає, не розуміє, хто вагається, — це дуже почесна і складна місія, її мало хто в нас добре виконує.

    «Тоді здавалося: лишилися тільки раби…»

    Валерій ШЕВЧУК, письменник:

    — Подумайте: коли народився Тарас Шевченко? Коли про Україну всі забули, вважалося, що вона вже навіки пропала.

    А коли народилися ті, котрих потім назвали шістдесятниками? У тридцятих роках, коли наш народ піддали справжньому геноциду. Голодомором передусім, але не тільки. Було знищено всю інтелектуальну потугу нації. Здавалося, що залишилися самі раби. А в цей час матері наші народжували дітей, які, ставши дорослими, понесуть своєму народу нове воскресіння. Тож генерація шістдесятників — з’явище недаремне.

    Отак з’явився й Іван Дзюба як одна з центральних постатей, бо все-таки мав величезну притягальну силу, як і ще один Іван, Світличний. Довкола них збиралися без будь-якого організаційного обов’язку, а з якогось чуття від серця.

    Дві зони були в радянському суспільстві. Одна — за колючим дротом. І друга — гуртожитки як елемент зони казарменого життя. Мене вразили у книжці Івана Дзюби сторінки про них, хоч я і сам жив у гуртожитку. До якого упослідження зводили людину ті, які проголошували, що ніби все вони роблять задля неї, а фактично перетворювали її на бидло. Ось проти цього і запротестував гурт юнаків і дівчат, які народилися тоді, коли націю нашу було здесятковано, а може, й понищено.

    Урядовий Кур'єр

    Рейтинг: 4.5/5, основан на 25 голосах.

    Возможно, это Вас заинтересует

    Судебный юрист в Дарницком районном суде

    Юрист в Дарницком суде даст подробную консультацию, оценит перспективы дела и поможет во время заседания.

    що втратив чинність, нормативно-правового акта, Фонд державного майна України

    Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 листопада 2013 р. за № 1869/24401 Про визнання таким, що втратив чинність, нормативно-правового акта

    Урок безпеки по-львівські: для старшокласників тест із Правил дорожнього руху, першачкам – «шпаргалки»

    Напередодні зимових канікул правоохоронці вирушили у школи, аби нагадати дітям правила безпечної поведінки на дорозі.

    Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству соціальної політики на 2013 рік, Кабінет Міністрів України

    Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству соціальної політики на 2013 рік 1. Відповідно до частини восьмої статті 23 Бюджетного кодексу України( 2456-17 ) здійснити у межах загального обсягу бюджетних призначень, передбачених Міністерству соціальної політики на 2013 рік у загальному фонді державного бюджету( 5515-17 ), перерозподіл видатків шляхом:

    05145472d80649777fc2d927daedc5fb