Освітлювати захід прибули журналісти аж чотирьох(!) видань, чим варто було б обурюватись, якби не подальший розвиток подій.
Видрукувану тиражем 200 примірників книжку на презентації роздали, як пояснили її організатори, лише представникам управлінь і відділів облдержадміністрації, а слайдів не демонстрували через збій у роботі комп’ютера. Отож, хоч як це прикро, судити про зміст солідного на вигляд фоліанта журналістам довелось за чотирма сторінками прес-релізу, в якому стверджувалось, що у книзі «наведено дані про чисельність населення, його вікову структуру та природний рух, тривалість життя, рівень освіти, середньомісячну зарплату» і т. д. Причому, що особливо важливо, дані у статевому розрізі (жінки/чоловіки) надано як щодо області загалом, так і щодо міст і районів.
Фактично йдеться про унікальну інформацію, яка дає змогу судити не тільки про гендерні, а й демографічні процеси, наявність і якість трудових ресурсів, рівень зарплат. Зайве пояснювати, наскільки це потрібно для розуміння і кваліфікованого аналізу економічної ситуації, в тому числі з урахуванням гендерних проблем.
Зрозуміло, що це видання знадобилось би як журналістам місцевих комунальних газет із «районками» включно, так і акредитованим в області власкорам центральних ЗМІ. Втім, за умов обмеженого тиражу книжки кожен зацікавлений мав би скористатись послугами бібліотек, однак, як з’ясувалося, «Гендерного портрета Житомирщини» немає і не буде(!) ні в обласній науковій, ні в районних книгозбірнях!
Як поінформували в Житомирському обласному гендерному ресурсному центрі обласної ради, видана за кошти місцевого бюджету книжка призначена виключно для фахівців з гендерної політики обласних і районних органів влади. Всім іншим зацікавленим особам, установам і громадським організаціям пропонують звертатись до… обласного управління статистики.
Порада нібито слушна, однак у рекомендованій організації відповідають, що їх фахівці лише виконали дослідження та впорядкували зібрану інформацію, всі права на подальше поширення якої належать… замовнику.
Отож чи варто було запрошувати на презентацію збірника журналістів і тим самим інформувати про його вихід широку громадськість, якщо книжка фактично для службового використання? Чи не занадто дорога розкіш оплачувати за бюджетний кошт масштабне статистичне дослідження, якщо з його результатами матимуть змогу ознайомитись хіба що потенційні грантодавці, яких потрібно періодично переконувати у доцільності існування створеного у рамках проекту ЄС-ПРООН гендерного центру?