«Красносільські вітряки» розправили крила

Рівненський обласний фестиваль народної творчості, історії та побуту зустрічав гостей біля млина, якому вже понад сто літ

Ще дорогою до Красносілля ми зустріли тудорівських газдів.

— Куди поспішаєте? — запитали жартома, споглядаючи на їхнє колоритне вбрання та реманент, які вони прихопили із собою.

— До млина, — усміхнулися. — Їдемо до Красносілля зерно молоти на борошно.

Поспішали до цього величного раритетного млина, якому вже понад сто літ, й інші господарі. Адже за традицією вони ще до початку святкового дійства встановлювали сільські курені. У тих куренях рікою лилися всілякі напої, духмяно пахли вишукані страви, приготовлені за старовинними рецептами. А що вже жартів було, запрошень на гостину, то не переповісти! Адже для кожної сільської ради це була не просто розвага, а своєрідне представлення громади, яке вимагало неабияких таланту й уміння.

Стільки смачних страв, що аж очі розбігаються. Фото автора

Коли ми завітали до серця місцини, що вчетверте зібрала творчий люд Рівненщини на фольклорне свято, там уже владарювала пісня. Довкруж вітряка веселились, гомоніли люди. Кучер у вкраїнському вбранні запрошував прокататися на возі селом та помилуватися краєвидами. Смажились шашлики, у казанку парував куліш. Представляли свої вироби різьбярі, ковалі, вишивальниці.

Тому шанувальники народного мистецтва то зачаровувались піснею, то знову вирушали до експозицій самобутніх майстрів. Ті, хто вперше прибув до Красносілля, вишикувалися біля вітряка, аби зазирнути в його серце, де всі деталі з’єднані між собою без жодного гвіздка.