Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
Обдарований інженер, автор проектів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів, перший вітчизняний авіатор Левко Мацієвич був послідовним українським самостійником
Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ, доктор фізико-математичних наук для «Урядового кур’єра»
Непересічний і на перший погляд ніби дивний факт: коли йдеться про науково виважений об’єктивний виклад історичних досягнень людської цивілізації, завжди уважний читач натрапить на внесок українського інтелекту. Творців військової техніки, спорядження та інженерних споруд наші пращури називали давнім словом «розмисли». Сучасна українська мова називає цвіт інтелекту нації «технічною інтелігенцією». Українські інженери творили славу України. Їхня горда й незалежна козацька вдача, високі досягнення у військово-інженерній справі вочевидь підкреслюють, що військова науково-технічна думка завжди була складовою загальноукраїнської культури, що рівень творчості українських розмислів завжди відповідав, а в багатьох випадках випереджав світові досягнення.
Із когорти славетних
Іменами видатного вченого, творця ракетних двигунів Валентина Глушка, талановитого конструктора танків, атомної та водневої бомб Миколи Духова, конструкторів авіаційних двигунів Олександра Івченка та Архипа Люльки, конструктора космічної техніки Сергія Корольова, авіаконструктора Олега Антонова, талановитого конструктора авіаційної та промислової гідравліки Трифона Башти, конструкторів ракетно-космічної техніки Володимира Челомея та Миколи Янгеля пишається людство.
До цієї когорти славетних, поза всякими сумнівами, належить ім’я й Левка Мацієвича, із дня народження якого нещодавно минуло 135 років. Талановитий корабельний інженер, автор багатьох проектів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів, видатний теоретик і практик військово-повітряного флоту, перший вітчизняний авіатор, він віддав своє життя, підкорюючи п’ятий океан. Водночас Л. Мацієвич був одним із найвидатніших українських діячів початку XX століття, одним із засновників і найактивніших членів Революційної української партії (РУП), послідовним і переконаним українським самостійником. Про цей напрямок його діяльності в Українській радянській енциклопедії немає й натяку, як і бракує інформації про його небожа Василя Антоновича Мацієвича, військового пілота часів Другої світової війни, Героя Радянського Союзу. Чому?
Народився Левко Мацієвич 13 січня 1877 року в селі Олександрівці Чигиринського повіту Київської губернії (нині Кіровоградщина) в українській сім’ї дрібного дворянина, службовця цукрового заводу, нащадка священика Арсенія Мацієвича. Батько, Макар Дмитрович, був бухгалтером цукроварні в селі, що її орендував торговий дім братів Яхненків і Симиренка. Мати — Тетяна Федорівна Підгаєцька. Цікаво, що Арсеній Мацієвич був церковно-освітянським діячем, проповідником і письменником, вихованцем Київської академії, з 1741 року — митрополитом Тобольським, із 1742-го — митрополитом Ростовським і членом Синоду. 1763 року виступив з публічним протестом проти уряду Катерини II щодо втручання держави у права церкви, 1767-го засуджений за гостру критику Катерини II, навіки замурований у казематі Ревельської фортеці, де й помер 1772 року.
Наш геніальний співвітчизник, творець теорії ноосфери, перший президент Української академії наук Володимир Вернадський зауважив, що в історії культури людства є закономірне явище, коли майже одночасно (в короткому історичному проміжку часу) та на обмеженому географічному просторі народжується багато видатних діячів науки та культури. Одним із таких просторів є Кіровоградщина. Зокрема саме з цих країв вирушили у творчу дорогу життя політик та письменник В. Винниченко, політик Л. Бронштейн (Троцький), музикант Г. Нейгауз, письменник Є. Маланюк, славетні діячі українського драматичного театру І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький і багато інших. Звідси починали свій творчий злет лауреат Нобелівської премії І. Тамм, найвидатніший радянський математик М. Чеботарьов, хімік М. Гайсинський, член американської академії наук конструктор славетних «катюш» Г. Лангемак…
Але розповідь наша нині про Левка Мацієвича. На дев’ятому році хлопець вступив до 3-ї Київської гімназії на Подолі, після закінчення якої 1895-го вступив на механічне відділення Харківського технологічного інституту.
Серед його друзів тієї пори — Гнат Хоткевич, письменник і бандурист, з яким вони влаштовували українські вистави, займалися просвітницькою роботою. Левко повсюдно послуговується українською мовою, листується нею, розмовляє в сімейному колі, активно долучає близьких до української культури. (От би й нам сьогодні такими бути!). 1900 року разом з Дмитром Антоновичем, Михайлом Русовим, Боніфатієм Камінським та іншими діячами студентських громад створили підпільну організацію на кшталт «Братства Тарасівців». За програму РУП служила промова Миколи Міхновського на Шевченківських святкуваннях у Полтаві. Головним було гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ». Левко Мацієвич на розширення цієї думки зазначав: «У самостійній Українській державі права працюючого люду повинні бути широко забезпеченими, бо інакше може вийти так, що в тій самій державі маси лишаться поневоленими соціально. Визволення народу з політичної тиранії мало що значитиме, коли не буде також визволення з економічної тиранії».
На цьому літальному апараті Левко Мацієвич востаннє піднявся в небо 7 жовтня 1910 року. Фото з сайту google.com.ua
Море
За політичну діяльність 1901 року його відраховано з університету, вислано з Харкова до Севастополя під нагляд поліції. Лише згодом, через кілька місяців, Мацієвичу дозволили захистити диплом інженера-технолога. Як виявилося, заслання до Севастополя стало поворотним моментом у розкритті творчого інтелекту юнака. Левко починає працювати в Севастопольському порту і через півроку одержує другий диплом, блискуче захистивши у Кронштадті свій проект броньованого крейсера. Він стає військовим корабельним інженером і одним з керівників спорудження крейсерів «Очаків», «Кагул» і панцерника «Іоан Златоуст».
1906 року Мацієвич здобуває ще одну освіту, закінчує Миколаївську морську академію в Петербурзі і спеціалізується з проектування підводних човнів, бере активну участь у створенні російського підводного флоту. Загалом його авторству належить 14 проектів підводних човнів. Деякі ідеї, закладені в цих проектах, значно випередили свій час. Крім того, Мацієвич уперше в світі запропонував і розробив проект цілком дієздатного авіаносця, на якому мали бути 25 літаків, катапульта та гальмівна система, котра обмежувала б пробіг літака.
Подиву гідне життя Левка Мацієвича. Займаючись інженерною справою, він не забуває й про політичну, ризикуючи службовою кар’єрою, бере участь в українському культурному житті. Серед його друзів і знайомих зустрічаємо такі імена, як Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Олександр Олесь, Борис Лазаревський, видатні громадські діячі Микола Міхновський, Симон Петлюра.
Небо
У цей час до вченого приходить друге захоплення. Він віддає свій талант авіації та повітроплаванню. Їде до Франції, тоді найпередовішої авіаційної держави світу, вивчає авіабудування, одержує диплом авіатора № 178. 1910 року Мацієвич повертається до Санкт-Петербурга зі своєю групою пілотів і бере участь у Першому всеросійському святі повітроплавання. Того вересневого місяця він стає улюбленцем столичної публіки: піднімає пасажирів у повітря, серед них була його дружина Олександра, народоволець Морозов, голова Кабінету міністрів Столипін... Йому виділяють значну суму грошей для експериментів зі створення авіаносця, надано для цієї мети міноносець, від підписує проспект своєї книжки «Повітроплавання у морській війні».
Однак планам інженера-конструктора Левка Мацієвича не судилося збутися. 7 жовтня 1910 року під час польоту на висоті 500 м «Фарман-ІV» почав розвалюватися на очах десятків тисяч глядачів, а сам летун випав зі свого крісла на землю. За даними спеціальної комісії, під час польоту не витримав навантаження дріт діагонального розтягування і потрапив у гвинт. При спробі вирівняти літак, що падав, Левка Мацієвича зірвало із сидіння...
Було йому лише 33 роки. Ховав увесь Петербург, за труною йшли понад 100 тисяч людей. Поховано Левка Мацієвича на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври. Серед 350 вінків був і вінок від Української громади, замовлений давнім другом Левка Симоном Петлюрою.
З приводу смерті Левка Мацієвича відгукнулось багато українських громадських і культурних діячів. Серед них один із видатних поетів XX сторіччя Олександр Олесь, який писав у некролозі: «Він був наш по духу і по крові. Українське громадянство повинне вшанувати його самостійно і незалежно від других. У Петербурзі вже збирають пожертви на пам’ятник Мацієвичу. Ця втішна звістка може нас тільки порадувати, але не заспокоїти. Ми повинні самі з чуттям глибокого здивування і гордості вшанувати пам’ять Мацієвича і в самому серці України, у Києві, поставити йому принаймні бюст. Лев Макарович був наш, українець, наш спільник і навіки останеться окрасою і честю насамперед нашої забутої нації».
Не забутий Левко Мацієвич у Петербурзі. На зібрані кошти встановлено великий пам’ятник у вигляді восьмиметрової колони з полірованого червоного фінляндського граніту, на місці загибелі Левка Мацієвича споруджено гранітну меморіальну плиту, недалеко від неї — майдан його імені...
