Про визнання дій неправомірними - Київський апеляційний адміністративний суд - Мєзєнцев Є.І.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-5401/11 Головуючий у 1-й інстанції: Закаблук О.В.

Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Мєзєнцева Є.І., суддів: Файдюка В.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області на постанову Кагарлицького районного суду Київської області від "23" травня 2011 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої суми щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати здійснити перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від "23" травня 2011 р. позов задоволено частково, визнано протиправними дії відповідача, зобов'язано відповідача перерахувати та виплачувати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 21.09.2010 року.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 1832.

З доповіді судді-доповідача вбачається, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, особиста участь сторін не обов'язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, постанову суду першої інстанції в резолютивній частині змінити, виходячи з наступного.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни у розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Згідно ст. 6 вказаного Закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зазначена редакція ст. 6 закону України "Про соціальний захист дітей війни" чинна після визнання неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 змін, внесених підпунктом 1 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. N 107-VI.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Проте, відповідач всупереч ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачував позивачу щомісячне підвищення до пенсії у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" №530 від 28 травня 2008 року.

Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог-законним і обґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про соціальний захист дітей війни" має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" №530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.

Крім того, будь-яким іншим законом, крім Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв'язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку підвищення пенсії як дитині війни розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача проводити в подальшому позивачу виплату соціальної допомоги, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушення з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

В іншій частині доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, тому скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції зміні шляхом виключення з третього абзацу резолютивної частини оскаржуваної постанови посилання на подальший перерахунок та виплату соціальної допомоги.

Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області задовольнити частково.

Змінити постанову Кагарлицького районного суду Київської області від "23" травня 2011 р. шляхом виключення з третього абзацу резолютивної частини постанови посилання на подальший перерахунок та виплату соціальної допомоги.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Мєзєнцев Є.І.

Суддя: Файдюк В.В.

Суддя: Чаку Є.В.

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.