Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
ЯК СПРАВИ?
Вісім років тому Україна приєдналася до Болонського процесу
Ліна ПАРТОЛЕНКОдля «Урядового кур’єра»
Але й досі він не прижився в українському освітньому просторі. Згадую себе на першому курсі. Незрозумілим було все, а головне — лякало навчання в абсолютно нових умовах і самостійно. Проте з часом зрозуміла, що все не так погано, а вчитися навіть приємно.
Тому я попросила дати коментар щодо цієї теми ректора Національного транспортного університету Миколу Дмитриченка. Ось що він сказав: «Болонський процес — це низка заходів, що покликані реформувати вищу освіту країн Європи, включно з українською. Це робиться для підвищення спроможності випускників вишів працевлаштуватися, для поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. Болонський процес триває і досі: підштовхує виші до поліпшення освітянських послуг».
Тим часом, вважаю, що про все це також повинен знати й абітурієнт. Через тотальну непоінформованість у першокурсників виникає багато питань, відповіді на які доводиться шукати безпосередньо під час навчання.
Особливо непокоїть, хоч як дивно, оцінювання і накопичення балів. Постає завдання готуватися і відповідати на кожній парі. Подекуди навантаження не відповідають можливостям: багато предметів, не менші за обсягом домашні завдання, як наслідок — неповні знання. У гонитві за тим, щоб набрати потрібну кількість балів (60—100), студенти ставлять навчання на конвеєр. Інколи всередині груп виникають суперечки — далеко не всі встигають відповісти під час пар. І тільки ближче до старших курсів студент починає працювати на знання.
— Велику роль тут відіграє професорсько-викладацький склад, — каже Микола Федорович. — Викладач повинен достукатися до кожного студента і правильно побудувати заняття. До того ж студента, який працює добре, потрібно звільняти від іспитів. А ось із ледарями треба працювати.
Справді, в рамках Болонського процесу викладач радше має бути науковим керівником, партнером. На жаль, після нашої середньої школи студенту доволі складно влитися у процес самостійного вивчення предмета. Адже відповіді на будь-які запитання потрібно шукати самому.
За недолік можна взяти надлишкову кількість предметів, наприклад, чи не на кожній спеціальності існують базові: історія України, філософія, культурологія тощо. Викладачі наголошують на тому, що майбутній професіонал повинен бути всебічно розвиненим. Самі ж студенти надають перевагу набагато ретельнішому вивченню профільних предметів. На додачу: немає змоги обирати навчальні дисципліни, формувати розклад відповідно до своїх вподобань.
«Не можна реалізувати все. Студент, можливо, хотів би взяти якийсь курс, але виш не має на нього викладача, — розповідає Микола Дмитриченко. — І записалися на нього, наприклад, три людини. Ми не можемо забезпечити трьох студентів викладачем».
Досі відкритим лишається принцип мобільності студентів і викладачів, який зазначений одним з основних у Болонській декларації. Студентський, як і викладацький, обмін наштовхується передусім на соціально-економічну ситуацію в країні. «Мобільність нині недостатня, але вона більша, ніж була. Я впевнений, що за обміном майбутнє. Без нього ми не можемо повноцінно конкурувати на світовому освітньо-науковому ринку», — наголошує ректор.
Каменем спотикання лишається триступенева система бакалавр-спеціаліст-магістр, адже у Європі поняття спеціаліста не існує. Важливо згадати і про низький рівень практичної підготовки студентів-бакалаврів, чого не скажеш про теоретичний. Втім, остання проблема, як зазначає ректор, притаманна всій Болонській системі, а не лише окремо українській системі освіти, як у першому випадку.
Головний негативний (традиційний) аспект у теперішньому впровадженні Болонської декларації — недостатнє фінансування. Це головна відмінність українського Болонського процесу від європейського. Це гальмівна сила якості підготовки фахівців, їхньої підготовки непрофільними вишами; причина недостатньої кількості устаткування та рівня комп’ютеризації. Подекуди різниця у сплаті за навчання за однакову спеціальність у різних навчальних закладах може бути колосальною.
