Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
Земляки-вінниччани присвятили майстру експозицію в обласному музеї
У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї окрему експозицію присвятили Миколі Гнисюку, ім’я якого можна зустріти у двох світових енциклопедіях: англійській — «Сучасний фотограф» та швейцарській — «Камера Обскура», що подає відомості про видатних фотографів. Ніхто з відвідувачів не оминає її увагою.
Микола Гнисюк об’їхав світ, та найбільше любив своє село.
Народився Микола Гнисюк 19 грудня 1944 року в селі Перекоринці на Вінниччині. З дитинства тягнувся до музики, майстрував собі сопілки, віртуозно грав на них. Фотографією захопився також у шкільні роки, коли мати подарувала йому фотоапарат. Невдовзі доля склалася так, що в 14 років Микола став учнем духового оркестру Прибалтійського військового округу в Ризі, згодом закінчив музичне училище. Пізніше згадував, як 17-річним юнаком з Раймондом Паулсом заробляв на вечірках. Композитор пророкував йому майбутнє музиканта. Проте виникли проблеми з легенями, тож довелося залишити оркестр.
Непередбачуваний Олег Даль.
На Ризькій кіностудії саме була вакансія проявника плівки. Миколу взяли на роботу, пізніше закінчив курси асистента оператора. Під час зйомок фільму «Руки» режисера Гунара Бінде треба було негайно зробити кілька знімків, а фотограф відлучився. Згадали, що Микола вміє фотографувати. Побачивши щойно зроблені ним знімки, Гунар був настільки вражений, що послав хлопця за шампанським. А на запитання «В кого день народження?» режисер відповів «У тебе! Сьогодні народився новий фотограф!» Його почали навчати знімати професійно, а коли у 1967 році журнал «Советский экран» оголосив конкурс на фотокореспондента, працівники кіностудії порадили йому їхати до Москви. Так і зробив.
Сестри Сумські: одна родина, різні долі.
В експозиції музею зазначається, що український та радянський фотограф Микола Гнисюк входить до сотні найкращих фотографів світу. Персональні виставки фотохудожника відбувалися в багатьох країнах. У Лос-Анджелесі її відкривав відомий актор Роберт Де Ніро, зазначивши: «Я вперше зустрів людину, яка так любить тих, кого фотографує, і робить це так майстерно».
Дитинство і шкільні роки Леоніда Ярмольника пройшли у Львові.
Він знімав знаменитих Френсіса Копполу, Софі Лорен, Жана-Поля Бельмондо, Жерара Депардьє та багатьох інших. А зірок радянського кіно й не злічити. Його поважали за людяність, комунікабельність, почуття гумору, професіоналізм.
Миколу Гнисюка дуже любив італійський актор Марчелло Мастроянні. Якось у Санкт-Петербурзі вони довго гуляли містом і не встигли перейти до готелю до розведення мостів. Зігрівалися від холоду своєрідно. Фінські туристи, які під’їхали на автобусі, були вражені побаченим: Мастроянні танцював, а якийсь чоловік грав йому на сопілці. Розповідають, що Микола завжди носив сопілку, щоб за нагоди насолоджуватися її звучанням.
Олена Коренєва створила безліч незабутніх образів.
Він знімав пейзажі і натюрморти, проте передусім вважав себе портретистом. Часто любив повторювати за Омаром Хайямом: «Найпрекрасніша поверхня на Землі — людське обличчя». Знав, що каже, адже за чверть століття був автором понад 600 обкладинок журналу «Советский экран». Він умів подати не тільки зовнішню, а й внутрішню красу людини. Інна Чурикова якось зазначила, що тільки завдяки Гнисюку потрапила на обкладинку, бо головний редактор вважав, що вона не фотогенічна.
Євген Леонов — комедійний актор із сумними очима.
Та попри заслуги перший радянський фотограф, запрошений Американською кіноакадемією на ювілейний вечір вручення премії «Оскар», лауреат багатьох міжнародних виставок, почесний академік кінематографічних мистецтв «Ніка», один з небагатьох фотохудожників, якому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв Росії, Микола Гнисюк залишався людиною скромною. Любив своє село. Обов’язково приїжджав до батьків, коли садили і копали картоплю. Видатний фотограф пішов з життя 1 лютого 2007 року. Його дружина Надія Майданська передала обласному краєзнавчому музею 65 експонатів.
