Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
КРАЄЗНАВСТВО
Хитросплетіння катакомб обласного індустріального центру чекає свого картографа
Підготовку до призначеного майя на 21 грудня цього року «кінця світу» місто, яке частіше називають «східною брамою України», почало із символічного дня. 24 квітня, як кажуть знавці, на свято Радониці, оголилася частина підземних будов у найстарішому районі обласного центру — Кам’яному Броді. На глибину до десяти метрів провалилися дві могили на старому цвинтарі — вони розміщувалися над однією зі старовинних гірських виробок.
«Виявилося, що це був підземний рукотворний зал. Коли та як він з’явився, ніхто серйозно не досліджував, місце огородили, провал засипали», — розповідає краєзнавець Валерій Снєгірьов. За словами пошуковців-аматорів, розміри підземного залу приблизно 15 на 15 метрів. На стінах сліди від кайла — мабуть, тут працювали каменярі.
Старожили кажуть, що це не єдиний зал Кам’янобрідських каменоломень. В одній із підземних кімнат виявили щось схоже на каплицю. У приміщенні із зеленого піщаника площею близько 20 квадратних метрів на одній зі стін був вирізаний хрест, а на інших — барельєфи із сюжетами зі Святого Письма. Більшість входів до підземелля засипали після війни, щоб у дітей не було спокуси туди ходити.
Власну схему луганських підземель на підставі розповідей місцевих жителів та власних досліджень склав шкільний учитель Веніамін Карпенко. За його словами, в Луганську з XVIII століття поряд із кар’єрами, де мергель і глину видобували відкритим способом, були й підземні розробки. Деякі з підземель так і були відзначені на карті міста початку XIX століття: «ломка білого каменю». Але на той план потрапили тільки «нові» підземні ходи, хоча багато з підземель існували ще до появи каменоломень.
«Ці підземні ходи — ровесники луганського патронного заводу, який будували в 1800 році. Для металургійного виробництва потрібні форми, куди заливають розпечений метал. До складу цих форм входить пісок. Найімовірніше, на схилах пагорба пісок і брали. Це найперша версія», — згоден історик Валерій Снєгірьов.
Естафета любові до печер
За словами Валерія Снєгірьова, в будівлі, яку займає обласний центр народної творчості, є заповітні двері, що також ведуть у підземні галереї. Їх на зламі XVIII-XIX століть побудували для себе купці, аби простіше переправляти товар від залізничної станції. Тож далекоглядні люди нібито вирили підземні тунелі, де цілком міг пройти віз із конем.
Згодом принадність таємничості підхопили більшовики. Під час революції 1905 року в одній із печер нібито діяла підпільна друкарня більшовицьких листівок і газет.
Бурхливі революційні роки минули. Будівля колишнього Гірничо-комерційного клубу трансформувалася спочатку в Народний дім, потім — у Палац культури залізничників. І тут, виявляється, було своє підземелля. Краєзнавці ка?жуть, що згадку про існування підземного ходу від палацу до річки Лугань можна знайти у відкритих документах того періоду. Хід призначався для VIP-персон, які під час антракту могли вийти ним на берег річки, покурити та випити в буфеті. Згодом цю стежину затопило під час повеней.
Дайте адресу схову!
Але що сучасній людині до маленьких радощів можновладців країни, котра канула в Лету? Нині інформаційні стрічки рясніють повідомленнями про кінець світу. Протриматися треба нібито перші три дні. Та куди ховатися в Луганську? Якщо не в підземні ходи, про які сперечаються краєзнавці, то — до об’єктів цивільної оборони, більшість із яких теж під землею.
— У Луганську є приблизно півтори сотні будівель цивільного захисту, — розповів заступник начальника обласного управління з питань над?звичайних ситуацій Віктор Виговський. — Але вони в різному стані. Вже чотири роки проводимо їх інвентаризацію. В рамках відповідної постанови Кабміну власники повинні укласти договори із БТІ та скласти технічні паспорти об’єктів. Наше завдання — оцінити їхній стан. Це проблема, бо реалії життя з часів, коли чи не кожне підприємство зобов’язували створювати схови для свого персоналу, минули. І тепер важливо надати офіційний статус тим об’єктам, які існують. Адже в деяких випадках підприємства перепрофільовані, скорочена площа орендованої під виробництво землі або заводи навіть перестали існувати. А схови залишилися.
Наскільки ця проблема актуальна, я переконалася одразу.
На одному з подвір’їв знайшла так звану «головку» для вентиляції сховища. І захотіла сфотографуватися поряд. Час був ранковий, день похмурий, перехожих «зми?ло» з вулиці дощем. Але на мої підозрілі дії звернула увагу мешканка будинку. Наша розмова почалася непривітно, та дізнавшись про причину інтересу, жінка пожвавішала.
— Та через цю віддушину «бомбосховища» влітку на лавочці просто неможливо посидіти: сморід неймовірний, — бурчала вона. — Там унизу все затоплено каналізацією. Коли ремонтували теплотрасу, вивернули із землі величезний бетонний блок. І тепер вода тече в порожнечі колишніх захисних залів. А жителі перших поверхів нашого будинку страждають від смороду.
Дізнавшись від мене, що Верховна Рада затвердила Кодекс цивільного захисту й органи місцевого самоврядування можуть «розбиратися» з такими об’єктами, луганчанка підбадьорилася. Підозрюю, що найближчим часом від мешканців цього будинку наш міськвиконком отримає колективну скаргу. А я згадала розповідь держслужбовця з обласного управління з питань надзвичайних ситуацій. Нині в області є зовсім інші приклади ставлення до об’єктів цивільного захисту. Наприклад, на одній із шахт там обладнали спортивну залу.
Несмішна проблема
