Про визнання недійсними договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки - Апеляційний суд Дніпропетровської області - Єлізаренко І.А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5776/13 Справа № 2/206/12/13 Головуючий у 1 й інстанції - Сухоруков А.О. Доповідач - Єлізаренко І.А. Категорія 21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Єлізаренко І.А.

суддів - Михайловської С.Ю., Чубукова О.П.

при секретарі - Філіній Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", ОСОБА_7, ОСОБА_8, Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_9, Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-експерт", треті особи ОСОБА_10, Управління Держкомзему у м.Дніпропетровську, Державна реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання недійсними договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", ОСОБА_7 ОСОБА_8, КП "ДМБТІ», ОСОБА_9, ТОВ "Бізнес-експерт", треті особи ОСОБА_10, Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську, Державна реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання недійсними договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог, які в ході судового розгляду справи уточнювалися та доповнювалися, позивач посилалася на те, що 22 жовтня 1993 року вона уклала шлюб із ОСОБА_10 і після реєстрації шлюбу мешкала з ним по АДРЕСА_1 За період шлюбу вони разом із ОСОБА_10 за спільні сумісні кошти подружжя, на підставі рішення райвиконкому, капітально відремонтували житловий будинок шляхом переобладнання житлових та підсобних приміщень, замінили балки на стелі, перекрили дах будинку, добудували прибудову, змонтували нову систему газопостачання та електропостачання, провели воду в будинок та зробили стоки для каналізації. Ними була відремонтована літня кухня, колодязь у дворі, погріб з шийкою. Були побудовані вольєр, сарай, літній душ з цегли, огорожа з бутового каменю та силікатної цегли, встановили металеві ворота з калиткою, забетонували подвір»я, а іншого частину виклали мозаїчною плиткою. Разом із ОСОБА_10 вони обробляли присадибну ділянку, займалися вирощуванням худоби. Зазначає, що вона разом із ОСОБА_10 витратили 27378,00 грн. сумісних коштів на ремонт домоволодіння, без урахування прибудови, інженерних комунікацій та капітального ремонту. 16 січня 2001 року шлюб між ними було розірвано, свідоцтво про розірвання шлюбу вони отримали 07 серпня 2009 року. Незважаючи на розірвання шлюбу, вони продовжують проживати однією сім»єю та вести спільне господарство. ОСОБА_10 за період їхнього спільного проживання переніс ряд захворювань, вона доглядала за ним. Відповідач ОСОБА_3 утриманням будинку та станом здоров»ям свого батька - ОСОБА_10, не цікавився, не брав участі у вирішенні побутового конфлікту з підстав виселення з домоволодіння сторонніх осіб. В примусовому порядку за рішенням суду з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 були стягнуті аліменти на утримання останнього. З 2005 року відповідач ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 не мешкає, в домоволодінні мешкають сторонні люди, які його руйнують. В судовому порядку вони ініціювали позов про їх виселення. Відповідач ОСОБА_3 обіцяв надати їм допомогу у виселенні сторонніх осіб, проте почав вимагати укладення договору довічного утримання на домоволодіння АДРЕСА_1, на що вони вимушені були погодитися. Скориставшись хворобою ОСОБА_10, відповідач ОСОБА_3 протягом двох днів отримав усі необхідні документи і передав їх нотаріусу в день укладення правочинів. 31 грудня 2010 року ОСОБА_10 обдарував ОСОБА_3 домоволодінням АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 площею 0,0757 га, що підтверджується договорами дарування. Вважає, що нотаріусом порушені вимоги закону щодо з»ясування її позиції щодо можливості укладення правочину, оскільки своєї згоди на це вона не давала. Спірне майно, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вона має в ньому частку. Зазначає, що оскаржувані нею договори дарування домоволодіння та земельної ділянки були укладені без її, як співвласника цього майна, згоди, а тому їх слід визнати недійсними, тому просила визнати недійсними договори дарування домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_10 та ОСОБА_3, посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 31 грудня 2010 року, скасувати державну реєстрацію права власності договорів.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_10 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 жовтня 1993 року до 16 січня 2001 року (т.1 а.с. 8, 13).

Позивач в своїй позовній заяві посилалася на те, що в період шлюбу вона разом з ОСОБА_10 за спільні сумісні кошти подружжя, на підставі рішення райвиконкому, капітально відремонтували житловий будинок АДРЕСА_1, де мешкали, шляхом переобладнання житлових та підсобних приміщень. Разом із ОСОБА_10 вони обробляли присадибну ділянку, займалися вирощуванням худоби. Зазначає, що вона разом із ОСОБА_10 витратили 27378,00 грн. сумісних коштів на ремонт домоволодіння, без урахування прибудови, інженерних комунікацій та капітального ремонту. Після розірвання шлюбу 16 січня 2001 року вони продовжують проживати однією сім»єю та вести спільне господарство.

31 грудня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Вказане домоволодіння належало ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 червня 1998 року (т.2 а.с.186, 187).

Також 31 грудня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0757 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_10 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів 19 жовтня 2000 року (т.2 а.с.163, 164).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_10 по АДРЕСА_1 було побудовано підсобні будівлі: прибудову літ.А-1 площею 34 кв.м. (1999 року побудови), ганок літ. а (1997 року побудови) навіс над ганком (1997 року побудови), душ літ. Е (2000 року побудови) (т.1 а.с.23-30).

Судом було встановлено, що за час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_10 у зареєстрованому шлюбі, житлова площа спірного будинку збільшена не була, що також підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд правильно у відповідності до ст.ст. 16, 17 Закону України «Про власність», ст.ст. 24, 25 КпШС України що діяли на час виникнення спірних правовідносин, враховуючи роз»яснення п.4 ППВСУ №7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок», ст.ст.203-205, 209, 215 ЦК України, відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги стовно того, що ОСОБА_10 не мав права укладати спірні договори дарування вказаного вище домоволодіння та земельної ділянки без згоди ОСОБА_2 є безпідставними.

Будь-яких належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 на час укладення спірних договір дарування скористався тяжкою хворобою свого батька ОСОБА_10 суду на дано не було.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду, тлумачення діючого законодавства, переоцінки висновків рішення суду і не спростовують їх правильність.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду апелянтом не наведено, тому рішення підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді