про визнання недійсним договору поруки №30 від 27 - Донецький апеляційний господарський суд - Кододова О.В.

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

19.02.2013 р. справа №5009/3930/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Кододова О.В.суддівАзарова З.П. Геза Т.Д. при секретарі Коломієць С.О. за участю представників сторін: від позивача - не з'явився від відповідача 1.- не з'явився від відповідача 2. - не з'явився розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екссон, ЛТД», м. Запоріжжя на рішення господарського судуЗапорізької областівід26.12.2012р. (повний текст складений та підписаний 28.12.2012року)у справі№5009/3930/12 (суддя Дроздова С.С.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Екссон, ЛТД», м. Запоріжжя до відповідача 1. до відповідача 2. проПублічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Запорізької філії ПАТ «Банк Форум», м. Запоріжжя Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтекс», м. Запоріжжя визнання недійсним договору поруки №30 від 27.03.1996року.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екссон, ЛТД», м. Запоріжжя звернулося з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Запорізької філії ПАТ «Банк Форум», м. Запоріжжя та Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтекс», м. Запоріжжя про визнання недійсним договору поруки №30 від 27.03.1996року.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.12.2012р. (повний текст складений та підписаний 28.12.2012року) у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Екссон, ЛТД», м. Запоріжжя відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що ТОВ "Екссон, ЛТД" здійснило волевиявлення на укладення банком з ТОВ "Алтекс" договору поруки, що підтверджується фактичним діями позивача, а саме: заявки на отримання кредиту, протоколу № 30 загальних зборів учасників ТОВ "Екссон, ЛТД" від 07.02.2008р., протоколу № 12 загальних зборів ТОВ "Алтекс" від 07.02.2008р., та умовами кредитного договору.

Господарський суд Запорізької області зазначає, що обсяг та розмір відповідальності поручителя ТОВ "Екссон, ЛТД" - ТОВ "Алтекс" був також відомий позивачу, оскільки випливав із підписаного ним же кредитного договору. Будь-якої додаткової відповідальності договір поруки не встановлював.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Екссон, ЛТД», м. Запоріжжя звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 26.12.2012р. по справі №5009/3930/12.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що договір поруки має бути визнаний недійсним на підставі п.1 ст.215, п.1 ст.203 Цивільного кодексу України, оскільки скаржник згоди на покладення на нього відповідних обов'язків, що виникли при укладанні спірного договору поруки не надавав. Також скаржник вважає, що однією із сторін договору поруки має бути і сам боржник, такої ж думки дотримується і Вищий господарський суд України у постановах від 18.06.2010року у справі №8/252-0, від 05.08.2010року у справі №1/309 та від 20.07.2011року у справі №14/22-11.

Відповідач 1. у запереченнях на апеляційну скаргу (вхід.№02-48/1054 від 04.02.2013року) просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Скаржник у клопотанні (вхід.№02-48/1596 від 18.02.2013року) просить відкласти розгляд справи у зв'язку із захворюванням на ангіну, а також зазначає, що на сьогоднішній день не отримано відзиву від жодної із сторін, а отже фактично позбавлений можливості належним чином підготуватись до судового засідання.

Судом не задоволено клопотання апелянта про відкладення розгляду справи. Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському процесі ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника, керівники підприємств та організацій, представники юридичних осіб, повноваження яких підтверджені довіреністю від імені підприємства, адвокати.

Звертаючись з апеляційною скаргою на прийняте судом рішення, заявник не був позбавлений можливості вирішити питання щодо участі його представника, згідно ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Позиція Товариства з обмеженою відповідальністю «Екссон, ЛТД», м. Запоріжжя є викладеною в апеляційній скарзі.

Судова колегія має зазначити, що ПАТ «Банк Форум» був направлений відзив на адресу ТОВ «Екссон, ЛТД» 29.01.2013р. згідно реєстру поштової кореспонденції.

Відповідачі, не скористалися правом участі представників в судовому засіданні апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Згідно зі ст. 75, 99 ГПК України, скаргу розглянуто за наявними матеріалами, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 42, ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.

27.03.2008р. між Запорізькою філією АКБ "ФОРУМ" (правонаступником якого, в зв'язку із зміною найменування, є ПАТ "БАНК ФОРУМ") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКССОН, ЛТД" (позичальник) було укладено кредитний договір № 0028/08/07-KLMu.

Відповідно до п. 1.1, 1.2, 1.4 кредитного договору банк надає позичальнику кредитні кошти у гривні та/або доларах США та/або Євро у формі кредитної лінії на придбання основних засобів з максимальним лімітом заборгованості на день надання кредитних коштів в сумі 3 535 000, 00 гривень під 14 % річних з кінцевим терміном повернення по 26.03.2015р.

Пунктом 2.1. кредитного договору встановлено, що забезпечення повернення кредитних коштів, серед іншого, є договір поруки з ТОВ "Алтекс".

-1.04.2008року та 14.12.2010року між тими ж сторонами укладено додаткові угоди №1,2 до кредитного договору від 27.03.2008року.

ТОВ "ЕКССОН, ЛТД" було отримано 700 000, 00 доларів США кредиту, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 1872778 від 01.04.2008р.

27.03.2008р. банком та ТОВ "Алтекс" (поручитель) було укладено договір поруки № 30 (надалі - договір поруки), відповідно до п. 1.1 якого, поручитель поручається перед кредитором за виконання позивачем своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором в повному обсязі щодо: повернення кредитних коштів в розмірі 3 535 000, 00 грн. з кінцевим терміном повернення 26.03.2015р., сплати процентів в розмірі 14 % річних, можливих неустойок у розмірах та у випадках, передбачених кредитним договором.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За змістом ст. 553 Цивільного кодексу України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Згода боржника на укладення договору поруки не вимагається.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Відтак, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Скаржник вважає, що даний договір поруки не відповідає вимогам чинності правочину, оскільки боржник не надавав згоди на його укладення.

Враховуючи наведене, позивач (скаржник) просив суд на підставі статтті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України визнати недійсним договір поруки від 27 березня 2008 року №30.

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на те, що ним не надавалася згода на укладення договору поруки №30, не є підставою для задоволення позову, та судом першої інстанції відмовлено у його задоволенні правомірно, виходячи з наступного.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 ГК України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 553, частиною 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Виходячи з викладеного вище, договір поруки укладається саме між кредитором і поручителем, оскільки безпосередньо цим договором регулюються їх права та обов'язки у разі невиконання боржником свого зобов'язання перед кредитором.

У разі невиконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого порукою, поручитель зобов'язується виконати борг боржника замість останнього.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки попередити боржника про укладення вказаного договору стосовно зобов'язань поручителя. Договір поруки за своєю природою є додатковою фінансовою підтримкою для боржника, оскільки за зобов'язаннями останнього відповідає ще й поручитель.

Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем. Боржник стороною у договорі поруки не виступає, а є учасником (стороною) в зобов'язанні, забезпеченому порукою, при цьому обсяг відповідальності боржника не змінюється, оскільки до поручителя переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Тобто, порука стосується в першу чергу прав та обов'язків кредитора та поручителя, на права та обов'язки боржника вона впливає побічно, оскільки зобов'язання та права останнього в цьому випадку ані встановлюються, ані припиняються, ані змінюються. Тільки в разі виконання зобов'язання, передбаченого порукою, з боку поручителя, до останнього відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України переходять всі права кредитора у цьому зобов'язання та він має право регресної вимоги до боржника.

Посилання скаржника на норми Цивільного кодексу України, якими передбачено підстави визнання договорів недійсними, є безпідставними, оскільки попередження боржника про укладення договору поруки або отримання згоди боржника на укладення договору поруки не є суттєвою умовою для даного виду договорів.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 22.03.2011 у справі № 30/311-10 та від 26.01.2012 у справі № 18/505/11144/2011.

Крім того господарським судом вірно встановлено наступне, з чим погоджується апеляційна інстанція, що в заявці на отримання кредиту, яку подано ТОВ "Екссон, ЛТД" для укладення кредитного договору, зазначено, як запропоноване забезпечення за кредитним договором - порука ТОВ "А.П.Х", ТОВ "ЗМК "Спецсталь", ТОВ "Алтекс" та застава нежитлових приміщень. Протоколом № 30 від 07.02.2008р. загальних зборів учасників ТОВ "Екссон, ЛТД" були вирішені питання про звернення ТОВ "Екссон, ЛТД", в тому числі і до ТОВ "Алтекс", з проханням виступити поручителем по кредиту ТОВ "Екссон, ЛТД" в АКБ "Форум". З боку ТОВ "Алтекс" єдиним учасником якого є Хоменко Олександр Петрович, який є і учасником ТОВ "Екссон, ЛТД", при укладенні оспорюваного правочину надано протокол № 12 загальних зборів учасників від 07.02.2008р. про задоволення звернення ТОВ "Екссон, ЛТД" виступити фінансовим поручителем по зобов'язанням позивача перед АКБ "Форум". Згідно п. 2.1 кредитного договору, забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування та можливої неустойки (штраф, пеня) є, зокрема: договори поруки з ТОВ "Алтекс", ТОВ "А.П.Х.", ТОВ "ЗМК "Спец-сталь" та Івановим А.В. Пунктом 2.2 кредитного договору зазначено загальні умови надання позичальнику кредитних коштів, і одна з них це - набуття чинності правочинами щодо забезпечення виконання зобов'язань, зазначеними в п. 2.1 цього договору. За відсутності укладення забезпечувальних договорів, видача кредитних коштів ТОВ "Екссон, ЛТД" не могла відбутись.

Таким чином у будь-якому випадку ТОВ "Екссон, ЛТД" здійснило волевиявлення на укладення банком з ТОВ "Алтекс" договору поруки, що підтверджується фактичним діями позивача по наданню перелічених вище документів, а саме: заявки на отримання кредиту, протоколу № 30 загальних зборів учасників ТОВ "Екссон, ЛТД" від 07.02.2008р., протоколу № 12 загальних зборів ТОВ "Алтекс" від 07.02.2008р., та умовами кредитного договору.

Судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що за своєю правовою природою договір поруки є способом забезпечення виконання зобов'язань на підставі ст.ст.546, 553-559 ЦК України. Сторонами договору поруки є кредитор та поручитель. Положеннями цивільного законодавства України не передбачено, що договір поруки укладається за згоди боржника або що отримання такої згоди є обов'язковим. Тобто, договір поруки становить договірні відносини, на підставі якого права та обов'язки за ним виникають виключно у кредитора та поручителя. Укладення договору поруки ніяким чином не тягне за собою порушення з боку відповідача-1 або відповідача-2 прав позивача або його інтересів, так само як і даний договір не створює для позивача додаткових прав, обов'язків і не покладає додаткової відповідальності. Позивач як був боржником до укладання договору поруки, так і залишається боржником після укладання кредитором і поручителем договору поруки. Права і обов'язки боржника за кредитним договором, обсяг його відповідальності після укладання договору поруки залишаються незмінними. Зміст спірного договору поруки не покладає на позивача додаткові обов'язки або відповідальність і не торкається його прав або інтересів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, про недоведеність позивачем належними доказами обставин з якими закон пов'язує недійсність укладеного договору поруки.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги викладені у апеляційній скарзі є такими, що не підлягають задоволенню. Відтак рішення суду першої інстанції від 26.12.2012року №5009/3930/12 є законним та ґрунтується на чинному законодавстві та підстав для його скасування не вбачається.

Результати апеляційного провадження у справі оголошені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екссон, ЛТД», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 26.12.2012р. (повний текст складений та підписаний 28.12.2012року) по справі №5009/3930/12 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 26.12.2012р. (повний текст складений та підписаний 28.12.2012року) по справі №5009/3930/12 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Кододова О.В.

Судді: Азарова З.П.

Геза Т.Д.

Надруковано 6 екз.: 1-позивачу, 2-відповідачам, 1- у справу, 1-ДАГС, 1-ГСЗО .