про стягнення заборгованості за договором у розмірі 115 511 - Донецький апеляційний господарський суд - Ломовцева Н.В.

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

22.01.2013 р. справа №5009/3713/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А.при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.за участю представників: від позивача: Плахотній С.В. за довіреністю б/н від 17.01.2013р.від відповідача:не прибуврозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргупублічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» м.Запоріжжя на рішення господарського судуЗапорізької областівід29.11.2012р. по справі№5009/3713/12 (суддя Дроздова С.С.)за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Укрсервіспідшипник», м. Дніпропетровськ до публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» м.Запоріжжяпростягнення 115 511,55грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрсервіспідшипник», м.Дніпропетровськ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» м.Запоріжжя про стягнення заборгованості за договором у розмірі 115 511,55грн., у тому числі: 106946,12грн. - основного боргу, 7145,05грн. - пені, 1420,38грн. - 3% річних.

Позивач під час розгляду справи господарським судом збільшив та уточнив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 118686,96грн., у тому числі 106946,12грн. - основного боргу, 9779,92грн. - пені, 1960,92грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.11.2012р. позовні вимоги задоволені, стягнуто з публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервіспідшипник" 106 946,12грн. основного боргу, 9 779, 92 грн. пені, 1 960,92 грн. 3 % річних.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення 9779,92грн. пені, 1960,92грн. 3% річних та прийняти нове рішення, яким в цій частині у задоволені позовних вимог відмовити повністю, а в частині стягнення 106946,12грн. основного боргу залишити без змін.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає, що судом невірно застосовані норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає, що пеня та річні проценти є недоведеними та не підтвердженими відповідними документами.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, причини невиконання вимог ухвали суду не повідомив.

Представник позивача у судове засідання прибув, проти доводів апеляційної скарги заперечував, проти розгляду справи за відсутністю представника позивача не заперечував.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність представника відповідача, оскільки ухвалою про порушення провадження у справі від 20.12.2012р. сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні повноважного представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2010р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №18-269, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався поставити та передати у власність покупця (відповідача) товар, а покупець прийняти та оплатити цей товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до даного договору, що є невід'ємною його частиною.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець прийняти та оплатити даний товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до даного договору, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору ціна товару по договору встановлюється у гривнях без урахування ПДВ та зазначена у специфікації.

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється партіями у відповідності з листами заявками покупця.

За змістом пункту 4.3 договору датою поставки товару вважається відмітка в товарно-транспортній накладній.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки (купівлі-продажу), який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На виконання умов договору поставки у період з 18.01.2010р. по 24.09.2012р. позивач здійснив поставку товару відповідачу, що підтверджується видатковими накладними (копії містяться в матеріалах справи) на суму 602 640 грн. 39 коп.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що розрахунок здійснюється покупцем по факту поставки, протягом 20 днів.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наявними матеріалами справи підтверджено та не оспорюється апелянтом, що позивач поставив відповідачу продукцію на суму 602640,39грн., зазначену у видаткових накладних. В порушення умов договору, відповідач лише частково здійснив оплату за поставлений товар у розмірі 495 694 грн. 27 коп., внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем склала 106 946 грн. 12 коп.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не здійснив оплату товару, отриманого за видатковими накладними: РН-0000150 від 22.05.12 р. на суму 16 356,51 грн. (всього поставлено на суму 20 026,30 грн., із них сплачено відповідачем 3 669,79 грн.), РН-0000180 від 22.06.12 р. на суму 26 580,44 грн., РН-0000181 від 22.06.12 на суму 20 339,06 грн., РН-0000182 від 25.06.12 р. на суму 15 813,60 грн., РН-0000215 від 10.08.12 р. на суму 15 256,51 грн., РН-0000220 від 21.08.12 р. на суму 12 600, 00 грн. Всього на загальну суму 106 946 грн. 12 коп.

Кожна із зазначених накладних підписана сторонами без зауважень та містить посилання на договір №18-269 від 18.01.2010р. Відповідачем товар отриманий за довіреностями на отримання підшипників з посиланням саме на договір або накладні.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, сторони фактичними діями обумовили поставку товару саме за спірним договором.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, обов'язок оплати виник відповідно до умов пункту 5.1 договору.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 106 946,12грн.

Стосовно стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у розмірі 9779,92грн. колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже пеня розраховується, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ та за строк, що не перевищує 6 місяців.

Відповідно до п. 7.3 договору покупець при порушенні строків оплати виплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Пунктом 6 статті 232 Цивільного кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.

Таким чином, нарахування пені у розмірі 9 779 грн. 92 коп. за період з 10.08.2010р. по 24.09.2012р. відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору, що правильно було визначено господарським судом.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 1 960 грн. 92коп.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Матеріалами справи підтверджено, що факт виконання зобов'язань за договором поставки належним чином відповідач не довів.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань за договором, господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 1 960 грн. 92коп.

Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для нарахування позивачем пені та 3% річних колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2012р. у справі №5009/3713/12 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2012р. у справі №5009/3713/12 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2012р. у справі №5009/3713/12 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Н.М. Принцевська

О.А. Скакун

Надруковано 5 прим.: 1. Позивачу; 2. Відповідачу; 3. У справу, 4. ДАГС, 5. ГСЗО