Про припинення спільної сумісної власності на житло та визнання права власності - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська - Кудрявцева Т. О.

Справа №200/3529/14-ц

Провадження № 2/200/1745/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі Ханберовій Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення спільної сумісної власності на житло та визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, треті особи - комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпропетровської міської ради, комунальне підприємство «Дніпропетровське МБТІ», ОСОБА_1, про визнання права на житло на підставі договору найму житла, визнання незаконними дій виконкому, визнання недійсним розпорядження органу приватизації, визнання недійсною реєстрацію свідоцтва про право власності на житло, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 08.09.1990 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який був розірваний 25.12.2008 року. В період перебування у шлюбі ним, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була приватизована трикімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної сумісної власності на підставі розпорядження №Б-2369 від 15.11.1993 року.

ОСОБА_1 посилається на те, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.10.2013 року у справі №2-243/2011 були задоволені його позовні вимоги до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою, відповідачів зобов»язано не чинити перешкоди в користуванні квартирою, визначений порядок користування квартирою та виділена в його користування житлова кімната 5, площею 10,2 кв.м.; коридор, площею 10,6 кв.м., кладова, площею 1,3 кв.м., кухня, площею 8,9 кв.м., ванна, площею 2,8 кв.м., вбиральня, площею 0,9 кв.м., залишені в загальному користуванні. ОСОБА_2 до цього часу ухиляється від отримання свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виданого на підставі розпорядження органу приватизації та технічний паспорт. Згідно листа з Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради отримати дублікат свідоцтва про право власності на квартиру він також не має можливості, оскільки його видають лише у разі втрати оригіналу. Як співвласник квартири він позбавлений і обмежений в реалізації своїх прав здійснення власністю, передбачених законом, він не може зареєструвати на свою житлову площу свою дитину, користуватися житлово-комунальними послугами, укласти договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, зареєструвати право власності на належне йому нерухоме майно, розпорядитися своєю часткою у квартирі. Відповідачі не визнають його права на квартиру, від будь-яких домовленостей ухиляються, що змусило його звернутися із позовом до суду.

Позивач просить припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3; визнати за ним право власності на 1/3 частину вказаної квартири, залишивши за відповідачами право власності на 2/3 частин цієї квартири.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати за нею право на житло в державному житловому фонді на підставі договору найму житла на квартиру АДРЕСА_1, укладеного основним квартиронаймачем ОСОБА_2 з КП «Жилсервіс-2» Дніпропетровської міської ради; визнати незаконними дії виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів щодо посвідчення в Свідоцтві про право власності на житло від 16.11.1993 року «що квартира за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної сумісної власності гр. ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1»; визнати недійсним розпорядження Управління житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів №Б-2369 від 15.11.1993 року про видання Свідоцтва приватизації вказаної квартири на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1; визнати недійсною реєстрацію КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації у Дніпропетровській області у реєстровій книзі за № 109п-52 Свідоцтва про право власності на житло від 16.11.1993 року за ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, виданого виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів на підставі розпорядження Управління житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів №Б-2369 від 15.11.1993 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_3 посилається на те, що у квартирі АДРЕСА_1 вона живе з червня 1991 року на підставі родинного обміну житлового приміщення, що підтверджується ордером на житлове приміщення від 07.06.1991 року, виданим бюро по обміну житлової площі виконкому Дніпропетровської міської ради. Право на житло в цій квартирі, яка знаходилась в держаній власності, вона набула на законних підставах відповідно до ст.ст. 9, 58, 83, 84 ЖК України. Вона проживає в квартирі як користувач, основним квартиронаймачем квартири є ОСОБА_2, яка на підставі ордеру, виданого її матері ОСОБА_5, вселилась у вказану квартиру у 1979 році, що підтверджується ордером №3045 серія І від 01.10.1979 року. Впродовж тривалого часу в квартирі проживали вона та сім»я ОСОБА_2 - вона та її чоловік ОСОБА_1, шлюб з яким було укладено в 1990 році, який в 2009 році був розірваний. З 2006 року ОСОБА_1 в квартирі не проживає.

ОСОБА_3 посилається також на те, що у зв»язку з особистими сімейними стосунками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тривалий час з»ясовують свої приватні сімейні відносини в судових інстанціях. В 2011 році їй стало відомо, що квартира, де вона проживає, нібито приватизована, тобто перебуває у приватній власності ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 шляхом видання виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів свідоцтва про право власності на житло від 16.11.1993 року. Ця квартира знаходилась в державній формі власності в 1991 році на час її вселення в неї, тому вона як користувач протягом тривалого часу продовжує користуватися своєю кімнатою в квартирі на підставі договору найму житла в державному (комунальному) фонді в розумінні ст.59, 61, 63, 64 ЖК України. Як їй стало відомо в червні 2013 року свідоцтво про право власності на житло від 16.11.1993 року видане на підставі розпорядження Управління житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів №Б-2369 від 15.11.1993 року. Вона особисто у 1993 році не виявляла бажання реалізувати своє право та задовольнити потребу в житлі шляхом участі в приватизації житла і набуття права власності на нього, оскільки вважала та вважаю, що вона здійснила своє право на житло шляхом вселення в квартиру на підставі ордеру та укладання договору найму житла в державному житловому фонді. Договір найму житла за адресою спірної квартири протягом всіх років укладався основним квартиронаймачем ОСОБА_2, тобто вона вважала, що її право на користування житлом на підставі договору найму в державному житловому фонді продовжується.

ОСОБА_3 також зазначає, що в наслідок порушення норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_1, Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів та виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів вона була свавільно позбавлена права найму житла у державному житловому фонді на підставі договору найму житла та була здійснена приватизація шляхом подання від її імені заяви про приватизацію, видачі розпорядження №Б-2369 від 15.11.1993 року про видання свідоцтва про право спільної сумісної власності на житло за адресою АДРЕСА_1.

Вона не зверталася особисто до будь-яких приватизаційних органів з заявою про приватизацію вказаної квартири, наміру її приватизувати не мала, не надавала будь-якому особистих доручень від її імені здійснювати будь-які правочини по приватизації житла, не зверталась до Ощадбанку України для оформлення приватизації і не надавала своєї згоди на використання житлового чеку та передачі його органу приватизації, не доручала установі банку здійсни ти переказ належної суми із свого депозитного рахунку на позабалансовий рахунок відповідного позабюджетного фонду приватизації. Оскільки вона не виявляла свого бажання реалізовувати право та прийняти участь у приватизації кварти ри , в її документах відсутні будь-які помітки про реалізацію права на безоплатну приватизацію житла, що є підтвердженням відсутності її виявлення на приватизацію житла. Тому включення Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів на підстав розпорядження №Б-2369 від 15.11.1993 року до свідоцтва про право спільної сумісної власності на житло від 16.11.1993 року на спірну квартиру ОСОБА_3 є порушенням її права на житло в державному житловому фонді на підставі договору найму згідно ст.61 ЖК України.

Також, ОСОБА_3 посилається на те, що реєстрація в КП ДМБТІ вказаного свідоцтва про право спільної сумісної власності на житло на вказану квартиру у реєстровій книзі за № 109п-52 за ОСОБА_3 є незаконною, оскільки вона особисто не зверталася до органу реєстрації КП ДМБТІ з заявою про реєстрацію, а також в зв»язку з тим, що порушено вимоги закону щодо її волевиявлення згоди на приватизацію квартири.

Крім того, позивач зазначає, що свідоцтво про право власності на житло від 16.11.1993 року на квартиру за вказаною адресою, видане від імені Виконкому міської ради народних депутатів, але завірене печаткою Управління житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів без зазначення прізвища та посади керівника органу приватизації, що є порушенням п.1 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стосовно реалізації повноважень органу приватизації, тобто органу місцевого самоврядування. Оригінал цього свідоцтва до цього часу знаходиться в Управлінні житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради, він не отриманий основним квартиронаймачем ОСОБА_2, тому вона вважає, що процедура приватизації відповідно до цього закону та положення не закінчена і її право найму житла у державному (комунальному) фонді підлягає відновленню шляхом визнання недійсним вказаного розпорядження. Реєстрація в КП ДМБТІ свідоцтва про право спільної сумісної власності на житло є також незаконною в зв»язку з дефектністю правовстановлюючого документу, виданого Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів.

В судовому засіданні ОСОБА_1 з представником свої позовні вимоги підтримав, позовні вимоги ОСОБА_3 не визнали, посилаючись на їх необґрунтованість.

В судовому засіданні ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, посилаючись на їх необґрунтованість, позовні вимоги ОСОБА_3 підтримала.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, посилаючись на їх необґрунтованість, позовні вимоги ОСОБА_3 підтримала з посиланням на обставини, викладені у зустрічному позові.

В судовому засіданні представник виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, посилаючись їх необґрунтованість, та просила застосувати до них строки позовної давності. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 представник відповідачів просила їх вирішити на розсуд суду.

В судове засідання представники КП «Жилсервіс-2» Дніпропетровської міської ради, КП «Дніпропетровське МБТІ» не з»явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Вислухавши осіб, які з»явилися, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорювань прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний житловий будинок.

Відповідно до ст.65-1 ЖК України наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім»ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Згідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду України.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об»єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до п.2 ст.8 цього Закону передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім»ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за яким зберігається право на житло, з обов»язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Згідно до ст.3 Закону до членів сім»ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають у квартирі разом з наймачем, або за якими зберігається право на житло.

У відповідності до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Правовідносини, що виникли у даній справі, регулюються Главою 12 ЦК України в редакції 1963 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно до ст. 328 ЦК України (в ред. 2004 р.) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно до ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст.355 ЦК України майно може належати особам на праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 356 цього Кодексу власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до ст..357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності є рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

У відповідності до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно до ч.2 ст.370 ЦК України у разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до змісту ч.3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками, право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.57 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 08.09.1990 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 28.01.2009 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, актовий запис № 33.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 16.11.1993 року, виданого виконкомом міської ради народних депутатів, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на підставі розпорядження начальника Управління житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради від 15.11.1993 року № Б-2369. Вказане свідоцтво зареєстровано в КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу за № 109 п-52.

Вказана квартира є трьохкімнатною, має житлову площу 38,9 кв.м., загальну площу 66,6 кв.м., та складається з: житлової кімнати 5, площею 10,2 кв.м., житлової кімнати 4, площею 17,4 кв.м., житлової кімнати 8, площею 11,3 кв.м. з лоджією, площею 3,10 кв.м., коридору, площею 10,60 кв.м., кладової, площею 1,30 кв.м., кухні, площею 8,9 кв.м., ванної кімнати, площею 2,80 кв.м., вбиральні, площею 0,9 кв.м.

У вказаній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3, основним квартиронаймачем квартири є ОСОБА_2 ОСОБА_1 є також зареєстрованим в квартирі з 07.12.1990 року, проте в ній не проживає з літа 2007 року.

Судом також встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися неприязні відносини, в зв»язку з чим вони неодноразово зверталися до суду з відповідними позовами для захисту своїх прав. Зокрема, ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні зазначеною квартирою. ОСОБА_2 до цього часу не отримала у органі приватизації свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане на підставі розпорядження органу приватизації та технічний паспорт, що вона підтвердила в судовому засіданні. Згідно листа з Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради отримати дублікат свідоцтва про право власності на квартиру позивач ОСОБА_1 також не має можливості, оскільки його видача передбачена лише у разі втрати оригіналу.

Обставини перешкоджання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користуванні ОСОБА_1 спірною квартирою встановлені рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26.06.2012 року, ухваленим у справі №2-243/2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням, визначення порядку користування житловим приміщенням, яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов»язані не чинити йому перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Крім того, факт чинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкод ОСОБА_1 в користуванні та проживанні в квартирі АДРЕСА_1 встановлений рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.10.2013 року, ухваленим у цій же справі №2-243/2011, яким визначений порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_1 у користування житлову кімнату 5, площею 10,2 кв.м., а житлову кімнату 4, площею 17,4 кв.м., та житлову кімнату 8, площею 11,3 кв.м. з лоджією, площею 3,10 кв.м., виділено у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3; коридор, площею 10,60 кв.м., кладову, площею 1,30 кв.м., кухню, площею 8,9 кв.м., ванну кімнату, площею 2,80 кв.м., вбиральню, площею 0,9 кв.м., залишено в загальному користуванні.

Вищевказані рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26.06.2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.10.2013 року, вступили в законну силу і встановлені ними обставини у відповідності до ч.3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної цивільної справи.

Разом з цим, судом встановлено, що на час розгляду даної цивільної справи відповідачі перешкоджають ОСОБА_1 в проживанні в квартирі за вказаною адресою, не визнають ту обставину, що він є співвласником даної квартири.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 підлягають задоволенню. Зважаючи на те, що відповідно до наведених положень закону частки співвласників у квартирі є рівними, а доказів того, що між ними існує домовленість про інший порядок користування квартирою, підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Разом з цим, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про залишення у власності за ОСОБА_2, ОСОБА_3 2/3 частин спірної квартири, оскільки ОСОБА_1 звернувся із даним позовом для захисту саме своїх прав і не надав доказів того, що між відповідачками існує домовленість про володіння ними спільно 2/3 частини квартири.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню у повному обсязі, зважаючи на наступне.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що їй нічого не було відомо про приватизацію квартири АДРЕСА_1, яку вона приватизовувати не збиралася, заяву не підписувала та не подавала.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до заяви №969 від 04.10.1993 року, поданої до керівника органу приватизації та підписаної ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, всі зазначені особи просили оформити передачу в приватну власність квартиру АДРЕСА_1, яку вони займають на умовах найму. В ході розгляду справи ОСОБА_3, з урахуванням ч.2 ст.27 ЦПК України, не надано будь-яких доказів того, що зазначена заява є підробленою, нею не підписувалася та у неї не було волевиявлення на підписання цієї заяви та приватизацію вказаної квартири.

Суд вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_3 та її представника в судовому засіданні, а також твердження ОСОБА_2 про те, що квартира АДРЕСА_1 не є приватизованою і відноситься до державного житлового фонду, оскільки ОСОБА_2 як уповноваженим квартиронаймачем квартири не отримано в Управлінні житлового господарства свідоцтво про право власності на квартиру та технічний паспорт.

Як зазначено вище, при розгляді даної справи встановлено, що вказана квартира відповідно свідоцтва про право власності на житло від 16.11.1993 року належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, за якими у встановленому законом порядку зареєстровано право власності на цю квартиру, що підтверджується матеріалами справи, а саме - листами КП «ДМБТІ» від 08.11.2007 року № 13041, від 20.11.2013 року №13528, від 28.11.2013 №13937, від 25.12.2013 року № 15277, листом Бабушкінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 03.12.2013 року.

Правомірність здійснення приватизації вказаної спірної квартири та набуття ОСОБА_1, а також ОСОБА_2, ОСОБА_3 права власності на неї встановлені рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12.11.2010 року, ухваленим у цивільній справі № 2-528/2010, яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про визнання недійсним та скасування розпорядження від 15.11.1993 року за №Б-2369, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на вказану квартиру. Вказане рішення районного суду вступило в законну силу і відповідно до ст.61 ЦПК України встановлені ним обставини не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Будь-яких доказів того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 існує спір про законність здійснення приватизації спірної квартири позивачем ОСОБА_3 суду не надано. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, вони разом неодноразово зверталися до суду із сумісними позовами, а зокрема в квітні 2008 року звернулися до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування розпорядження, зобов»язання зняти з реєстрації свідоцтва, що підтверджує обізнаність ОСОБА_3 ще в той період про приватизацію спірної квартири. .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.11.2010 року, ухваленим у цивільній справі № 2-528/2010 року за цими позовними вимогами, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні зазначених позовних вимог. Цим рішенням суду встановлена законність здійснення приватизації квартири АДРЕСА_1, зокрема видача свідоцтва про право власності на квартиру та оспорюваного розпорядження, а також правомірність здійснення підготовки та оформлення документів про передачу спірної квартири у власність відповідно до ч.4 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спеціально створеним агентством комплексний науково-нормативний центр наукових та інформаційних технологій «МЕНС». Вказане рішення залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.03.2011 року і встановлені цими судовими рішеннями обставини відповідно до ст..61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної цивільної справи.

Всі інші доводи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та не спростовують законність здійсненої приватизації квартири АДРЕСА_1.

Крім того, суд вважає, що ОСОБА_3 пропущені строки позовної давності для звернення до суду із вказаними позовними вимогами, на застосуванні яких заявила в судовому засіданні представник відповідачів..

Як зазначила ОСОБА_3 у зустрічному позові, про те, що квартира приватизована їй стало відомо в 2011 році, а в червні 2013 року їй стало відомо, що свідоцтво про право власності на житло від 16.11.1993 року видане на підставі розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради народних депутатів за № Б-2369 від 15.11.1993 року.

Разом з цим, судом встановлено, що 04.12.2007 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення порядку користування спільною сумісною власністю. 08.04.2008 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування цих ж розпорядження від 15.11.1993 року та свідоцтва про право власності на житло. ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яка також представляла її інтереси, були учасниками цих судових процесів і їм достеменно було відомо про існування вказаних свідоцтв та розпорядження, що підтверджується також зазначеними рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12.11.2010 року та ухвалою апеляційного суду від 03.03.2-11 року та не спростовано ОСОБА_3

Відповідно до ст.ст.71, 75 ЦК України в ред. 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, позовна давність у три роки застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до ст.257 ЦК України в редакції 2004 року позовна давність встановлюється у три роки та положеннями ч.4 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною справі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження всіх своїх позовних вимог, а також пропустила строк позовної давності для звернення до суду зі всіма своїми позовними вимогами, заяву про поновлення цього строку у разі його пропущення з поважних причин, не подавала, її позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд вважає за необхідне відповідно до ст.88 ЦПК України стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у сумі 121 грн. 80 коп., стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у сумі 121 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, про визнання права на житло на підставі договору найму житла, визнання незаконними дій виконкому, визнання недійсним розпорядження органу приватизації, визнання недійсною реєстрацію свідоцтва про право власності на житло.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у сумі 121 грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у сумі 121 грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Т.О. Кудрявцева