про перерахунок пенсії - Вінницький апеляційний адміністративний суд - Совгира Д. І.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-1437/11/0208

Головуючий у 1-й інстанції: Янків Т.П.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючий суддя: Совгира Д. І.

судді: Курко О. П. Матохнюк Д.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 19 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької про перерахунок пенсії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької області про перерахунок пенсії.

Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 19.04.2011 року позов задоволено частково: визнано дії відповідача та зобов'язано відповідача провести перерахунок пенсії позивачу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ст.ст.197, 183-2 КАС України, проводить розгляд справи в порядку письмового провадження, при цьому згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін, з наступних підстав.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи І категорії, інвалідом ІІІ групи, внаслідок захворювання пов'язаного з наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами ІІI групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Частиною 4 ст. 54 вказаного Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року, зокрема, були внесенні зміни до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якими суттєво обмежено права осіб, які є постраждалими внаслідок катастрофи на ЧАЕС.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року зазначені зміни були визнані неконституційними і втратили чинність. У зв'язку з цим продовжила діяти попередня редакція ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За таких обставин позивач має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії у розмірах, відповідно, 50 % та не менше 6 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт який має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні розміру виплат позивачеві застосуванню підлягають ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", № 654 від 16.07.2008 року "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" на підставі яких були нараховані ці виплати, оскільки останні істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що за основу нарахування державної пенсії, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати державну пенсію, додаткову пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької, -залишити без задоволення, а постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 19 квітня 2011 року, -без змін.

Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.

Головуючий Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.