Именно от грамотности составления иска в суд и будет напрямую зависеть решение, которое вынесет судья ...
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.08.2014 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів: Марчука О.П. (головуючий),
Стана І.В., Животова Є.Г.
при секретарі судових засідань - Головець М.А., з участю прокурора - Ісака М.М., розглянув у відкритому засіданні матеріали № 11сс/777/236/14 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Виноградівського районного суду від 01.08.2014 року.
Даною ухвалою задоволено клопотання слідчого СВ Виноградівського РВ УМВС в Закарпатській області та накладено арешт на автомобіль марки "Фольксваген Пасат", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, який належить на праві приватної власності ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 - з метою відшкодування спричинених збитків потерпілим.
Ухвала слідчого судді мотивована необхідністю забезпечення кримінального провадження та з врахуванням санкцій статей Кримінального Кодексу України. Слідчий суддя виходив з того, що 16.07.2014 року батька та матір неповнолітнього на момент вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 визнано цивільними відповідачами.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу слідчого судді Виноградівського районного суду від 01.08.2014 року щодо належного ОСОБА_6 майна - автомобіля марки "Фольксваген Пасат", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2. Вказує на те, що згідно вимог п.3 ст. 1179 ЦК України обов'язок батьків ( усиновлювачів ), піклувальника, закладу який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоду, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, для відшкодування завданої шкоди. Вважає, що судом не враховано розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження так як накладення арешту на вказаний автомобіль може мати негативні наслідки для ведення підприємницької діяльності його власника.
Заслухавши доповідь судді щодо змісту ухвали слідчого судді від 01.08.2014 року, основні доводи апеляційної скарги, промову прокурора, який вважає скаргу безпідставною, а ухвалу слідчого судді обґрунтованою, обговоривши доводи сторін, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.
Зі змісту ч. 2 ст. 173 КПК України передбачається, що при вирішенні питання про арешт майна суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального кримінального провадження.
Суд першої інстанції вказаних вимог законодавства дотримався в повному обсязі.
Так, з матеріалів провадження вбачаться, що 19.05.2014 року ОСОБА_5. (ІНФОРМАЦІЯ_2.) та ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 - ч.3 ст.185, ч.3 ст. 185 КК України, а 10.07.2014 року про зміну підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 - ч.3 ст.185, ч.3 ст. 185 КК України. Дана обставина вказує на наявність в органу досудового слідства достатніх доказів, які свідчать про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 - ч.3 ст.185, ч.3 ст. 185 КК України.
Оскільки на момент вчинення злочину ОСОБА_5 був неповнолітній, то 16.07.2014 року його батьків - ОСОБА_6 та ОСОБА_8 визнано цивільними відповідачами. Постанова слідчого СВ Виноградівського РВ УМВС від 16.07.2014 року про залучення цивільного відповідача не скасована та не оскаржена учасниками провадження ( а.с. 7-9). Цей факт є правовою підставою для накладення арешту на майно батька підозрюваного.
В ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено, що незаконними діями ОСОБА_5 та ОСОБА_7 потерпілим завдано матеріальну шкоду на загальну суму 57485 грн. ( п'ятдесят сім тисяч чотириста вісімдесят п'ять гривень) та було заявлено цивільний позов на загальну сум 30000 грн. (тридцять тисяч гривень). Що також враховано судом відповідно до вимог п.3 ч.2 ст. 173 КПК України при накладенні арешту на майно цивільного відповідача.
Доводи апелянта щодо неправомірності накладення арешту на майно батька підозрюваного з вказівкою на вимоги Цивільного кодексу України не заслуговують на увагу, оскільки можуть бути предметом розгляду вже під час розгляду судового провадження та вирішення питання цивільного позову.
Вказівка захисника на те, що автомобіль коштує 180000 - 240000 гривень і накладення арешту не відповідає розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження є необґрунтованою. Так накладення арешту є тимчасовим позбавленням можливості відчужувати певне майно до скасування такого арешту, а тому вартість майна в даному випадку не враховується.
Отже, порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягнули за собою скасування чи зміну ухвали суду не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 170, 172-173, 407 КПК України, апеляційний суд ,
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишити без задоволення , а ухвалу слідчого судді Виноградівського районного суду від 01.08.2014 року щодо арешту майна - без змін.
Судді :
